Патріарх Київський і всієї Руси-України владика Мойсей (Кулик) народився 3 травня 1962 р. у місті Меджибіж Хмельницької області.

У цей день в світ прийшла справді всім Божа людина – майбутній Патріарх Мойсей. Навіть його ймення несе в собі закодований глибокий духовний зміст: Олег – святий, Іванович – Божий, Кулик – людина, що любить свою землю. Так Господь позначив його подальший життєвий шлях і святу місію служіння на землі.

Його життєвий шлях позначається постійним пошуком свого призначення в цьому світі. Господь воістину надав йому можливість пізнати життя в усіх його складнощах і життєвих іспитах, щоб наповнити потрібними знаннями та досвідом і врешті-решт привести до високого служіння Богу і людям.

Господь щедро обдарував Олега Кулика (майбутнього владику Мойсея) талантами, здібностями і душевними якостями, які йому допомагають в земному житті і виконанні місійної праці для спасіння багатьох спраглих душ.

Найперше в нього проявилися музичні здібності і тому після закінчення школи в 1978 р. він вступив до Хмельницького музичного училища (ХМУ), яке успішно закінчив у 1982 р., отримавши диплом викладача музики по класу флейти, артиста і керівника духового та симфонічного оркестрів. Чотири роки старанно і якісно виконував партію флейти у симфонічному та духовому оркестрах.

Про службу в Збройних силах знає з власного досвіду. У 1982-1984 рр. Олег Кулик служив в оркестрі Хмельницького Вищого Командного Артилерійського училища (ХВАКу).

Пошук нових знань приводить Олега Кулика до Хмельницького технологічного інституту побутового обслуговування на інженерно-економічний факультет, який він закінчив у 1988 року за спеціальністю бухгалтерський облік і аналіз господарської діяльності.

Навчаючись в інституті з 1984 року, Олег Кулик паралельно працював у цьому ж інституті на посаді художнього керівника та режисера 12-ти творчих колективів. Яскравий талант керівника та виснажливо-натхненна праця дозволили самодіяльним виконавцям досягти високої майстерності і стати переможцями і дипломантами обласних, республіканських та всесоюзних конкурсів. Як найкращі колективи України, вони були запрошені на гастролі до Болгарії, Мальти, Італії, Греції, Туреччини та Росії.

З 1988 року Олег Кулик працював в музичній дитячій школі №1 на посаді викладача по класу флейти, де яскраво проявилися його високі професійні і педагогічні здібності. На той час ця музична школа була провідною серед шкіл Хмельницької області. Саме тоді виникає потреба у відродженні національних традицій, поверненню до своїх першоджерел. Тут Олег Іванович теж проявив творчу активність, створивши дитячий гурток народного фольклору, який з великим успіхом брав участь у міських та міжобласних концертних програмах та фестивалях. Його учні за короткий термін часу досягали високих результатів у грі на флейті і дивували багатьох викладачів.

З Вищої Волі, завдячуючи промислу Божому, Олег Іванович Кулик завжди прагнув до духовних істинних знань, щоб зробити людей щасливими і просвітити їхні душі від невігластва, бо мріє, щоб люди жили щасливо, як одна свята родина. Тому з 1988 року, водночас з працею в дитячій музичній школі, він успішно навчався при Хмельницькій Православній Єпархії, де пізніше склав іспити на священослужителя.

Духовне служіння о. Олега Кулика розпочалося у 1989 році. Він працював регентом Архієрейського професійного хору собору „Різдва Пресвятої Богородиці” у м. Хмельницькому, а також проводив місійну працю концертною програмою православного співу в Хмельницькій та Вінницькій областях, що мав неаби який успіх у вірних і духовенства цих областей.

У 1989 р. був рукоположений у сан диякона при кафедральному соборі „Різдва Пресвятої Богородиці” в м. Хмельницькому.

З травня 1990 р. по жовтень 1992 р. о. Олег з місією відродження Української Церкви об'їздив близько 195 сіл і міст Хмельницької, Вінницької та Житомирської областей, організував і домігся реєстрації громад УАПЦ в цих містах, частина яких пізніше була таки переагітована і перереєстрована московськими попами і прокомуністичною владою на громади РПЦ. Залишилося в 2003 році тільки 36 громад УАПЦ, які змогли вистояти в нелегкій боротьбі.

У квітні 1990 року в м. Хмельницькому о. Олег Кулик, зібравши першу громаду УАПЦ, розпочав свої Богослужіння під відкритим небом біля храму „Апостола Андрія Первозваного”, який знаходився на території військової частини, в районі Дубово. Більше семи місяців, день в день, довелось виборювати перший храм від комуністичної влади, Радянської Армії та духовенства РПЦ. Єпископ РПЦ Ніфонт (Солодуха) за вказівкою Філарета Денисенка оголосив голодування в знак протесту проти духовної праці о. Олега і троє діб сидів на площі навпроти пам’ятника Леніну в оточенні своїх кліриків зі скорбним виглядом, і зводив наклепи на „антикефаліста” і „бєндєрівця” о. Олега Кулика, зібравши 17 тисяч підписів перехожих та зівак, але цим самим він тільки остаточно знищив свій авторитет перед „властьімущими”, які в свою чергу пройнялися повагою до о. Олега. Ніфонт послав три телеграми з оголошенням голодування: до першого секретаря КП Горбачова, до московського та константинопольcького патріархів. Ще одну телеграму він послав Першоієрарху УАПЦ Митрополиту Іоану з таким текстом: „Владико Іоан, заберіть з Хмельниччини диякона Олега, інакше я за своє життя не ручаюсь”. На що Митрополит Іоан йому відповів: ”Дорогий владико Ніфонте, нам дороге ваше життя, але своє - дорожче”. Цією телеграмою владика Іоан надихав Галицьке і Львівське духовенство на боротьбу за рідну УАПЦ, кажучи їм: ”Вас тут багато, а він там один, ви пішли в УАПЦ вимушено, щоб не стати католиками, він же пішов за УАПЦ добровільно, наражаючи на ризик своє життя і рідних, проти КДБ і фанатів РПЦ”.

Відразу ж в 1990 році о. Олег відкрив школу священиків, у якій підготував до висвяти 19 священиків, але деяких зманили до РПЦ.

Протягом 1990-1992 рр. відкривав і відбудовував старі церкви, засновував нові громади УАПЦ, де люди раділи своїй рідній Церкві. Але московські попи, заслані єпископом Ніфонтом (Солодухою), виконуючи укази Філарета (Денисенка) - митрополита РПЦ і підказки тов. Яценка, уповноваженого ”кадебіста” у справах релігії Хмельницької області, всіляко намагались перешкоджати розвитку УАПЦ на Поділлі.

Така подвижницька діяльність не могла подобатись тим силам, які хотіли залишити український народ в темряві і невігластві, тому протистояння ворожих сил наростало. І у вересні, наприкінці 1992 року, на о. Олега було вчинено фізичний напад з метою вбивства, коли він увечері повертався додому із залізничного вокзалу, але Бог його врятував. При цьому нападник пробив холодною зброєю плечовий та ліктьовий суглоби лівої руки. Тоді ж через два тижні о 5-й ранку невідомі злочинці підпалили квартиру, в якій мешкав о. Олег, але сусіди встигли її загасити, поки вогонь ще не увірвався всередину. Пізніше було спалено батьківську хату в с. Лисанівці Хмельницької області. Шість разів стріляли по вікнах о. Олега та батьків, помешкання яких були поруч – кулі трощили рами вікон і застрягали в стінах. Пізніше здійснили напад на маму з метою вбивства. Нападники проломили черепну кістку у скроневій частині, коли вона пізно ввечері поверталась з роботи. Після важких операцій, за рік після видужання напад повторився, але і цього разу Господь її врятував, незважаючи на глибокі рани, якими бандити знівечили груди беззахисної жінки. Таких замахів на життя о. Олега і його рідних було дванадцять, які задокументовані органами міліції. Але міліція нікого не шукала, лише о. Олегу порадила виїхати з України.

Від’їзд о. Олега був вимушений, але таким був промисел Божий, щоб зберегти його фізично, укріпити духовно і підготувати для виконання високої місії. На те була Вища Воля, щоб майбутній Патріарх Божої Церкви набув світового досвіду, укріпився в своїх силах і сформувався як духовний лідер для служіння рідній Україні, світові і Богу.

У жовтні 1992 року протоієрей Олег Кулик залишає Батьківщину і виїжджає тимчасово до США, де він віддано продовжив своє служіння Богу в українських парафіях УАПЦ в США під омофором Патріарха Мстислава.

Патріарх Мстислав привітав отця Олега словами: „Сину, тебе мені Сам Бог послав. З твоїми знаннями та досвідом я тебе призначу Головою Консисторії, якщо ні, – то інспектором семінарії”, – на що о. Олег відмовився, бо був досить втомлений від адміністративної праці в Україні і потребував бодай короткого відпочинку. Патріарх через три дні викликав о. Олега знову і сказав: ”Знайте, що я за Вас піклуюсь і посилаю на гарну родинну громаду у Ню-Гей вен Конектикат, але за півроку я чекаю вас назад у Баундбрук, бо з такими талантами, знаннями і натхненням, як у вас, ви мені тут потрібні” . І можна зрозуміти настійливість патріарха Мстислава, бо на той час його було зраджено не тільки в Україні лже-патріотами - депутатами і президентом Л.М. Кравчуком, але й і власними єпископами Антонієм Масендичем, Володимиром Романюком та іншими, які за солідний хабар без дозволу Патріарха і всієї Церкви прийняли в лоно УАПЦ позбавленого санів і розстриженого на той час тов. Денисенка М.А. (Філарета) – працівника КДБ по кличці Антонов. Також у США голова консисторії о. Василь Дяків, єпископ Антоній і архієпископ Костянтин теж створили бунт і стали випроваджувати Патріарха до України, де в нього було все втрачено, щоб самим керувати на свій лад, як вони і зробили в 1995 році, після його смерті.

Вірні громад УАПЦ в США із задоволенням відвідували служби о. Олега, від чого зростали чисельно і духовно. Відкривалися школи релігії і духовної молитви як для дітей, так і для дорослих. Діти в молитвах споглядали в своїх серцях світло Боже і Ангелів Його, які їх люблять, від чого самі дітки, наповнювались Любов’ю Божою і знаннями. Вони виліковувались від різних фобій, переставали капризувати і добре навчалися в школі. Всі висловлювали подяку, окрім декого, хто не розумів Божої праці для людей. Отець Олег також брав активну участь в різних концертах, виступах, присвячених дням Т.Г.Шевченка і Лесі Українки, і не раз радував вірних грою на флейті. Всі Божі душі були задоволені. Отець Олег віддано служив УАП Церкві поки вона зберігала свою автокефалію і вірність Україні. Та коли після смерті Патріарха Мстислава, митрополит Костянтин і архієпископ Антоній (Щерба) відмовились від автокефалії Церви і, незаконно відокремившись від Української Церкви в Україні, пішли під чужий омофор Константинопольського Патріарха Варфоломія, то в такій Церкві, яка стала чужою для України, хоч і під омофором Вселенського Патріарха, він не бажав служити надалі, бо втрачався сенс служіння. Українська Церква в США зрадила Україні. Тому 1997 року попросив митрополита Костянтина надати відпускні документи й вийшов з-під омофору цієї Церкви.

У цьому ж 1997 році протоієрей Олег Кулик заснував у м. Детройті (штат Мічиган, США) нову громаду для новоприбулих емігрантів з країн колишнього Радянського Союзу. Це були литовці, вірмени, американці, росіяни, молдавани, українці, євреї, грузини, абхазці та інші національності, які з великим задоволенням молилися в Українській Церкві і сприймали молитву українською, англійською, російською і церковнослов’янською мовами на Службі Божій. І на заклик священика: „Обнімімо один одного, щоб однодумно визнавати Св. Трійцю”, всі, як брати і сестри у Христі, обнімалися, вітаючись: ”Христос серед нас! - Є і буде!”. Ось так о. Олег навчав взаємоповаги і любові Божої на практиці, а не на словах. Багатонаціональна громада була дружня і щаслива, як одна Христова родина. Всі допомагали в Храмі і один одному. Священик від Бога, як добрий самарянин, завжди допомагав людям в критичних життєвих ситуаціях: у пошуках житла, у влаштуванні на роботу, в легалізації еміграційного статусу, ділився всім, що мав – чи то автомобіль, чи гроші, чи їжа...

Одночасно о. Олег навчався, як лікарняний священик, і працював з тяжкохворими у шпиталі, доглядав паралізованих людей, перебудовував молитовний дім під православну церкву, виконуючи власноруч майже усі будівельні роботи. Цілком присвятивши себе справам Божим, проводив уроки релігії і богослужіння, приділяючи кожній душі свій час і теплоту серця і завжди перебуваючи в духовному настрої. Зростала громада о. Олега в християнській любові до нього і один до одного, чисельністю понад сотню душ, новонавернених з-під атеїзму.

Так, з Божої волі, під пильним Божим наглядом, під надійним Божим захистом возростав у дусі і формувався майбутній духовний лідер українського народу і всіх Божих людей світу.

Всі церковні роботи, нарешті, були завершені, і громада встановлена, – живи й насолоджуйся плодами праці. Але відвідини України для навчання в Духовній Академії (яку закінчив у 2002 році), зустрічі з духовно спраглими людьми України розбудили потребу повернутися на Батьківщину, де мільйони прекрасних людей в пошуках істини й духовної опіки страждають у хаосі непорозумінь і від невміння будувати щасливе життя у своїй родині, в колективі та в своїй державі. Не розуміють, що треба жити, як одна родина згідно з Законами Божими, що є Законами Життя, щоб жити в щасті і в гармонії Буття.

Коли о. Олег укріпився настільки, що уже міг протистояти тим силам, які змусили його покинути Україну, з Божої волі, збагачений духовним, життєвим і місійним досвідом, з великим прагненням допомогти рідному народові жити в любові, як одна родина, він повертається до неньки України. Отець Олег проповідував у школах, дитсадках, різних організаціях, навчаючи людей розумінню Божої науки в простих формах і з практичним застосуванням для життя, щоб люди відчували присутність Божої любові у своїх серцях. Почавши знову "з нуля" у Закарпатті в м. Ужгород, громада о. Олега виросла до більше сотні парафіян з колишніх атеїстів, які увірували в Бога. Розділених раніше на католиків і православних, він поєднав у єдину Христову соборну родину. Церква, за його переконанням, як Божа організація, повинна бути інстанцією правди й любові, щоб вести людей до щасливого життя з Богом. У Церкві категорично не повинно бути інтриг, а священики повинні не боятися своїх владик, а любити і довіряти їм, як дійсним духовним батькам. Отець Олег вірив, що його служіння в Україні ніяк не є марним, що не даремно він народився на цій землі, що зветься Україною, і не даремна та любов у серці до своїх людей, що примусила лишити благополучне життя у США і приїхати до духовно поруйнованої України.

З Божої волі першого жовтня 2002 року Божого Архієрейський собор канонічних єпископів УАПЦ-Соборноправної, натхненний Духом Святим, вивчивши віддане служіння о. Олега (Кулика) Господеві, прийшов до згоди, що той достойний бути висвяченим в архієрейський сан і возведеним у чин Митрополита Київського і всієї Руси-України.

Десятого жовтня 2002 року Божого в Кафедральному Соборі Бориса і Гліба м. Клівленд (штат Огайо, США) відбулась хіротонія і возведення владики Мойсея (Олега Кулика) в чин Митрополита Київського і всієї Руси-України. Головним в хіротонії був митрополит Стефан (Бабій-Петрович), керуючий УАПЦ-Соборноправної в США, а спів-хіротонізуючим – архієпископ Михаїл (Явчак-Чампіон).
У жовтні того ж року владика Мойсей прибув в Україну, щоб почати відродження Правдивої Христової Церкви.

Не випадково владика вибрав саме ім’я Мойсея, коли був висвячений в архієрейський сан і возведений в чин митрополита. Як колись біблійний Мойсей вивів свій народ із рабства, владика сьогодні взяв на себе велику відповідальність і святу місію – вивести народ України на шлях правди, істинної свободи, світла і радості – на шлях, що веде до Бога і до справжнього, а не ілюзорного щастя, бо лише з Богом людина може бути істинно щасливою. А вести людей може лише Божа Церква, яка має Божого провідника.

Господь покликав владику Мойсея на архіпастирське служіння в Україну, щоб відродити чисту канонічну гілку єпископських висвят від Св. Апостола Петра і відродити канонічну гілку Української Автокефальної Православної Церкви, яка ще в 1924 році отримала Томас - Декрет про автокефалію (на теренах Волині, Холмщини, Підляшшя і Полісся, тодішньої Польщі), наданий Вселенським Патріархом Григорієм VII, територіально-канонічно заснований на старовинній Київській митрополії, як встановлення історичної справедливості.

Ця Церква пройшла через довгі роки гонінь Богоборницької влади і зберегла свою чистоту, бо не забруднена співпрацею з НКВД і не заплямована анафемами, а призначена в духовній чистоті Своїй послужити Україні. Для такої Церкви Господь готував особливого патріарха, який пройшов через великі життєві випробування і зберіг непохитність у вірі, стійкість духу, який всього себе віддає служінню Господу і людям. Патріарх від Бога для Божої Церкви – це була Вища Воля. І для цього до України прибули архієреї, яких Господь зібрав зі всього світу, висвятити вибраного на високе і відповідальне служіння Богу.

17-18 червня 2005 року, рішенням Св. Синоду та рішенням Всесвітнього Архієрейського Собору УАПЦ канонічної, митрополит Мойсей був вибраний та інтронізований в чин Патріарха Київського і всієї Руси-України. Інтронізація відбулась в православній святині українського народу у головному Храмі України - в соборі Святої Софії міста Києва.

На сьогодні в Церкві нараховується більше десяти архієреїв, архідіоцезії яких охоплюють понад сорок країн світу, що розвивають місійні Христові громади, сиротинці, храми і семінарії.

Воістину: “нема пророка в своїй вітчизні”. Тому народ України ще не усвідомив до кінця, який дарунок він отримав від Бога в образі Владики Мойсея. Не усвідомлюють цього і служителі інших конфесій, вони його не розуміють, а тому просто бояться, а боячись – усіляко чинять супротив, створюють клевету та переманюють його священиків. Вони бояться того, хто дарує любов і вчить любити, того, хто несе істинні Божі знання, того, хто знімає полуду з очей людей, хто відкриває їм очі і допомагає очищати душі і ставати щасливими. Вони бояться того, хто являє собою факел Божої Любові і Істини, що горить для інших, несучи їм світло правди і усвідомлення Божественного походження кожної людини. Бо, як сказано в писанні: “Бог сотворив людину по образу і подобі Своїй”. Природа людини – Божественна, і поки вона цього не усвідомить, доти буде жити в темряві, страху, невігластві, гріхах і хворобах.

Вибрані Божі Архієреї з усього світу прагнуть до цього світла, вони уже давно зрозуміли, що владика Мойсей – це справжній Божий дар, людина високого духовного рівня, який є провідником Божим в хаосі сьогодення. Він – лоцман, що проведе Божий корабель на зустріч Сонцю Правди, повз всі підводні скелі і виведе на чисту воду і широкий простір ріки життя вічного.

Владика говорить живим словом Божим. Він є благовісник Божий. З ним велика присутність ангелів, і Божі люди, які чують його слово відчувають на собі благодать Божу. Владика є провідником Божої Любові, якою він щедро ділиться. На його просвітницьких лекціях і богослужіннях люди відчувають присутність ангелів, відчувають Божу Любов і благодать, яка сходить на них. І від цього вони змінюються і очищаються, просвіщаються і освячуються – тим самим освячується все їхнє життя.

І не треба чекати часу, коли Владика Мойсей відійде з цього світу, щоб зрозуміти і усвідомити, хто він є і що він може дати Країні сьогодні. Треба брати від нього все Боже і давати йому можливість доносити до нас слово Боже і дякувати Всевишнього за цей незрівнянний і величний, воістину Божий дар для нас – людей, що живуть сьогодні на Землі і страждають, бо не знають правди Бога.

В особі Святійшого Владики Мойсея Сам Господь дає шанс Україні і всьому Світові відродити дійсно першоджерельну Божу Церкву, засновану Самим Господом нашим Ісусом Христом-Спасителем.
А народу України Господь дає шанс послужити Йому і виконати величну місію по відродженню духовності у всьому світі, поверненню людини до життя праведного, життя в Законі Божественної Справедливості. Це шанс людству очиститись і відродити своє Божественне начало, щоб наблизити прихід Царства Божого на нашу таку прекрасну, але таку забруднену гріхами людства планету. Тож скористаймося цим шансом, не відкидаймо його, слідуймо за нашим провідником від Бога – Святійшим Владикою Мойсеєм.

Хай Господь кріпить Свого вибраного Патріарха Мойсея для розвитку Божественної Святої Церкви в Україні, щоб люди пізнали Бога і зажили щасливо в Нім.

На Многії літа Патріархові Мойсею!!! Ісполла еті Деспота!!!