|
"І ходив Ісус по всіх містах та селах, навчаючи
по школах, проповідуючи Євангелію царства, зціляючи всяку хворість
у людях" (Мат. 9.35).
В таких загальних рисах малює перед нами св. Євангелія ту велику
працю, що провадив Христос на землі. Але не тільки тоді Христос
ходив по всіх містах і селах, коли жив на землі. Ми віруємо, що
Христос. і тепер скрізь є-по всій землі, між усіма народами, є Він
і на нашій Україні, в кожному з наших сіл, міст та навіть у кожній
хаті, в кожній душі має свій притулок, про всіх дбає, дбає за те,
щоб проповідувати їм Євангелію царства свого, зціляючи всяку неміч
і хворість у них.
Ми віруємо, що Він не десь далеко, що не Його, а Він шукає нас і
Він перебуває в нас.
Кінцеве завдання Христової праці на землі: об'єднати всіх дітей
Божих і на всі віки сцілити в них;
всяку неміч-хворість, що їх роз'єднує.
Але першим кроком до всесвітнього об'єднання є об'єднання дітей
Божих з кожного народу в Соборну Церкву. Всесвітнє єднання усіх
українських громад по всьому світі розсіяних.
Як може єднатися кожний народ у свою Церкву? Церква є вільне братерство
людей доброї волі, вільне сполучення дітей Божих. То тільки вільною
волею сполучені люди складуть із себе дійсну Христову Церкву, головою
якої буде сам Христос. Благовісники Христові повинні пройти з благо
вістям до кожного народу, бо Христос сказав:
"Ідіть, навчайте всі народи(Мат. 28.19).
А хто ж повинен управляти тими Церквами, що заснували Апостоли-благовісники?
Церква кожного народу повинна управлятись сама собою, повинна власними
силами та допомогою Христової благодаті будувати своє життя, обирати
серед себе працівників на служіння Церкві. Тільки при такій умові
вільного будівництва Церкви кожного народу може повно й всебічно
виявити в собі, Христове життя, як каже апостол Павло, "живим
камінням в складі його Церкви " (І Петр, 2.5). Тож одною з
головних підвалин життя кожної Христової Церкви - є її воля, незалежність
в своєму церковному управлінні. І Христове єднання між Церквами
кожного народу можливе тільки, як вільне братерство Церков.
Слово "автокефалія" є грецьке, в перекладі буквально значить:
"сам собі голова". Автокефальна церква є та Церква, що
сама собі голова, сама собою керує, сама утворює для себе свої керуючі
органи, сама вільно живе своїм церковним життям в братерському єднанні
з іншими Церквами.
Російські єпископи й духівництво в Україні, що привикли керувати
нашою Церквою за наказами російського синоду та патріарха, за те,
що ми назвали себе автокефалістами, відокремились" від чужого,
російського, керівництва, стали обзивати нас "розкольниками";
та й між нашим несвідомим народом слово-автокефалія стало майже
лайливим, його перекручували, над ним глузували та й досі ще не
перестали.
Цим люди сміються з головного фундатора церкви - Христа.
Що Українська Церква була під зверхністю московського церковного
уряду, проти цього спорити не можна, але чи було це по правді Божій,
чи це було велике порушення всякої правди?
Підбиття Української Церкви під владу московської 1686 року - це була
така неправда, від якої російські єпископи повинні червоніти, про
неї мовчати, а коли вони діти Божі, повинні від неї одвертатись,
а не захищати її. Історія, що каже про підбиття Української Церкви
під владу московської, каже й про те, як це було зроблено,-як московський
цар і патріарх, без відому й згоди Української Церкви, за гроші
й подарунки купили у царгородського патріарха в свою підлеглість
Українську Церкву. Скільки обману Та насильства було при тому вжито...
Тож, визволившись від московського патріарха Українська Церква відновила
правду Божу проти неправди людської, виправила велику історичну
неправду свого церковного життя, до якої була примушена на свою
загибель," Ми духовенство, віримо в перемогу святої правди
Української Церкви над неправдою ворожою, людською. Висловлюємо
свої надії на те, що в кінці кінців правда запанує й у нас на Україні.
Народ український розкується від віковічних кайданів, а Церква стане
вільно благовістити Слово Христової істини. Так вірили за це і помирали
великі мученики за Україну.
"Наша Рідна Земля, Наш Рідний Народ споконвіку мають таку тяжку
долю, що в певні терміни заливає їх всяка повінь. Колись, кажуть,
наша Україна вся була залита морем, окована льодом, завмерла. Але
зійшло море, розтав лід, і вона, як квітка, розцвіла й прийняла
на своє лоно наш рідний нарід. Та й його кілька раз заливала ворожа
повінь.
Мабуть ще за часів переселення народів в IV-V віках народна повінь
дуже заливала наших прабатьків на їхній землі. Потім уже в історичні
часи наш нарід до краю заливала повінь половецька, татарська й руїна
кримських ханів. Та вся ця руїна прийшла й відійшла, а народ наш
живе й потужніє. Навалилась на наш народ не тільки фізична, а й
духовна повінь польско-московська, обертала в руїну не тільки землю,
а й віру й саму душу нашого народу. Але й вона, як прийшла, так
і відійшла, а народ наш живе й відроджується... На Бога надія, що
й жахлива комуністична повінь, що своїми хвилями намагалася з головою
залити наш народ, звести зі світу його віру, і все, що для нього
найдорожче, всю його людську природу, його волю, націю, теж зникає,
як і прийшла, а народ від неї спасається й житиме головне остерігатися
московської закваски. А свята Українська Автокефальна Православна
Церква-вона, як і Христос, Голова її, воскреснувши з мертвих, вже
більше не вмре, смерть над нею вже влади не має".
|
