|
( Про одруження єпископів)
"Яка найбільша заповідь у Законі?-запитав Христа один законник.
Христос відповів: "Люби Бога-це перша найбільша заповідь; друга
подібна до неї: люби ближнього свого, як самого себе. На цих двох
заповідях стверджується весь закон (канон) і пророки."
Законник запитав Христа, тільки для того, щоб спокусити і побачити,
що Він відповість на це. Бо, для законників байдуже було, яка справді
з заповідей Мойсеєвих була найбільша. Бо ці законники однаково зневажали
всі заповіді Божі, закрили їх товстим покривалом своїх канонів,
переказів від батьків та того й пильнували...
І часто нарікали Ісусу за ці канони:" Чому ти порушуєш суботу
зцілюючи людей і таке подібне...?""Чому ученики Твої порушують
перекази від батьків і не вмивають рук, коли їдять хліб?"-Христос
на це відповів: "А ви чому порушуєте заповідь Божу ради ваших
переказів? Бог заповів: "шануй батька і матір," а ви кажете
батькові або матері: "даю на храм те, чим би ви користувались
від мене",-то чи вільно не шанувати батька й матері?.. І так
знівечили ви заповідь Божу задля переказу вашого."
Ми повинні ясно відрізняти заповіді Божі в Святому Писані, які є
незмінні і вічні, від наук і переказів людських у справах віри,
а які є тимчасові і підлягають змінам. Ми повинні йти за Христом,
а не за законниками і фарисеями від яких застерігав Сам Ісус Христос.
І коли ми додержуємо вічні заповіти Божі, ніхто не сміє нам докоряти-єретицтво,
або ж порушення віри,-хоч би ми й порушили чи змінили закони людські,
як це робили й ученики Христові й Він Сам. Отже заповіді Божі відносно
віри й моралі життя; містяться в Святому письмі. Заповіді Божі відносно
віри, що звуться "догмати віри", стисло складені й записані
в "символ", тобто-ознаку, прапор нашої віри, і хто порушує
ці догмати віри, той є єретик, тобто-відступник від віри.
Але ніхто, ні навіть самі московські законники не сміють докоряли
нам, українцям, що ми в чому-небудь порушуємо догмати віри, що ми
відішли від символу віри. Навпаки, всі вони одверто визнають, що
ми з цього боку цілком православні. Так само й заповіти Христові
відносно моралі життя. Ніхто не може докоряти нам і те, що ми свідомо
відкидаємо ті чи інші заповіти Христа, чи апостолів відносно християнського
життя. Навпаки, я хотів би відзначити, як нівечать Христові заповіти
про любов, московські законники ніби ради виконання своїх канонів
і переказів людських. Та й згідно канонів Російська Церква сама
попала під закону Анафему свого ж Московського Патріарха Тихона,
6-го жовтня 1922 році за перехід на службу до влади червоного Антихриста.
Достойних єпископів і священиків було убито і поставлено нових від
Ен Ке Ве Де в пагонах з зірочками, і так діється по сьогоднішній
день в чому недавно признався сам Філарет в газ."Сегодня"
Хіба, не брутальним є порушенням заповітів Христових з їхнього боку,
якщо вони будучи під анафемою, переслідують нашу рідну мову, наших
пастирів, наше канонічне відновлення ієрархії, нашу закону(самостійність)
автокефальність отриману в 1924 році від Вселенського Патріарха
Григорія -VII, (в тяжкий період для України, коли частина земель
знаходилась під окупацією Польщі), тоді коли московська патріархія
перейшла повністю в руки еН Ке Ве Де.
Але ж які в Церкві заповіти, чи перекази, чи закони людські? Це
ті закони людські, що їх звуть "канонами", що їх сама
Церква, в особах окремих Св. Отців, чи своїх Соборів, утворила для
свого керування на протязі свого життя під різними вимогами духовного
стану людства, щоб Церква могла служити практичному спасінню душ.
З таких канонів найдавніші стали відомі під назвою "Правила
Святих Апостолів", що їх прийняли і затвердили святі і блаженні
Отці. Ці правила є збірка постанов, законів, вимог, що видавались
у різних місцях, в різні часи, різними керівниками Церкви під вимогами
церковного життя для попередження ухилів від нього, для спрямування
його до кращого виконання заповітів Христових на протязі трьох перших
віків по Різдві Христовім. Вони названі "Правилами святих Апостолів"
тому, що ті святі Отці Церкви, що ту збірку складали, вважали, що
правила ті відповідають духові Христової науки, що є правда.
Збірка тих правил припинилась, коли за складання церковних правил-канонів
взялися відомі Церковні Собори, які проходили в сильних сварках
і війнах між собою під впливом того чи іншого імператора, щоб під
лаштувати Церкву під Державу, подібно як президент України, що про
двигає той чи інший закон через більшість депутатів, не звертаючи
уваги чи буде він корисний для України в цілому. Так діяв шостий
Вселенський на кінці сьомого віку по Різдві Христовім, який зробив
підсумки канонічної творчості попередніх часів і точно зазначив
вісімдесят п'ять правил, що передані під назвою апостольських і
які правила Соборів та святих Отців він уважає дійсними й для життя
Церкви корисним, заборонивши додавати до них ще нові правила, або
їх заміняти. Але й цей VI-Собор затвердивши ( сказано в VI-Всел.Собор,
канон 2) 85-канонів Апостольських Правил, і заборонивши подальшу
канонічну творчість Церкви, сам склав 102 нових правила і сам порушив
ці Апостольські канони з вісімдесяти п'яти, які затвердив №5, 18,
40, 51, 76, про подружнє життя єпископів. Порушив Апостольські Правила
, які були і є в абсолютній згоді зі Св. Писанням-вченням Божим
і Апостольськими посланнями (Мк.10.2-12,)(1-Тим.2-3)(1-Кор.7.1-9).
Тульський VI- Собор йдучи проти вчення Св. Писання, безпідставно
і заборонив надалі одруження єпископів, нововведеними канонами 12
і 48 навівши для цього слабкі і не логічні аргументи; 48-канон -VI
-Вселенського Тульського Собору наказує:" Дружина висвяченого
на Єпископа, перше візьме розлуку з чоловіком за спільною згодою..."Цей
канон напряму перечить вченню Ісуса Христа Якийв євангелії від (Мтф.
19:3-9.) навчає" ... фарисеї запитали Ісуса: "Чи дозволено
дружину свою відпускати з причини всякої?" А Ісус відповів
і сказав: "Чи ви не читали, що Той хто сотворив споконвіку
людей, створив їх чоловіком і жінкою? " І сказав: "Покине
тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, - і стануть
обоє вони одним тілом, тому то нема вже двох, але одне тіло. Тож,
що Бог спарував, - людина нехай не розлучує!" Фарисеї кажуть
Йому:" А чому ж Мойсей заповів дати листа розвідного, та й
відпускати?" Ісус говорить до них:" То за ваше жорстокосердя
дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було.
А Я вам кажу: "Хто дружину свою відпустить не з причини перелюбу
і одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною,
той чинить перелюб." VI- Вселен. Собор канон 12. читаємо "Дійшло
до нашого відома й те, що в Африці й Лівії та в інших місцевостях
деякі з наявних там Богомуласкавлених предстоятелів, прийнявши висвяту,
не перестають жити в купі із своїми дружинами, подаючи тим приклад
і спокусу іншим...І ми говоримо не для зміни чи перекручення Апостольського
законоположення, а дбаючи про спасіння та осягнення людьми іншого,
і про те щоб не допустити будь яких нарікань на духовний сан....".
Іронічне зауваження" а те що сьогоднішні деякі єпископи не
маючи дружин і давши лицемірну обіцянку монашества, ( по надуманим
монахами канонам, яких не існує) спокушуються в содомських гріхах.
Чи це не створює ще більших спокус іншим і не довіру до Православної
Церкви, яку вони репрезентують? В минулому році мені довелось зустріти
одруженого єпископа в США, який має четверо дітей і є досить щасливою
людиною і гарним християнином. Я його запитав чи то правда, що він
одружений, як то навчає Апостол Павло, він відповів: " Так,
я одружений, бо ліпше бути чоловіком однієї дружини ніж ще когось."
І він має рацію. Його добродійка і дорослі діти, які мають вже своїх
дітей, дуже активні в церковному житі від чого громада є щаслива
як одна любляча християнська родина. Ніколи я не бачив християн
щасливіших, як тих що бачив.
Навіщо було святим Отцям на рушати заповіді Апостолів, порушення
яких привело до таких катастрофічних входжень содомського гріха
в Церкву Христову? Не тільки в Україні, але у всьому світі. Не тільки
в Православ'ї, але й в Католицизмі є ганебні свідчення, які ми чуємо
по всюди. Такі служителі не служать Богу, а дияволу тим що дискредитують
Церкву Христову. Невже мало ми і без цього робимо зла, Тому Хто
віддав за нас Своє життя.
І коли Римська Церква кинулась ще в більшу аскетичну крайність творення
канонів, щоб показати більшу святість, то VI Всел. Собор в 13 каноні,
став зазивати їх повернутися назад до стародавніх правил Апостольської
упорядкованості, хоч сам VI- Всел.Собор, 12 канон, не відмінив,
а піддавшись на нерозумні змагання за більшу святість, лишив єпископство
церковної ієрархії незахищеним від гріховної спокуси. Для порівняння;
якщо чоловік в зиму, зодягнений в теплу шубу і теплі черевики, а
голова лишається без шапки, то певно, що він застудить голову і
почне хворіти всім тілом. Як каже народне прислів'я:" Риба
гниє з голови". Так само сьогодні хворіють тоталітарні церковні
об'єднання переставши бути здоровим Тілом Ісуса Христа- Церквою
в повному церковному розумінні цього слова.
Канон 13 цього ж VI- Вселен. Собору закликає Римську Церкву врозумитися:
" Ми дізнались, що в Римській Церкві запроваджено правило,
щоб ті, які мають висвячуватись на диякона, чи пресвітера, зобов'язувались
більше не єднатися більше зі своїми дружинами, ( про єпископів забули)
то ми, наслідуємо стародавнє правило Апостольської упорядкованості
та порядку, бажаємо, щоб співжиття священнослужителів за законом
і надалі було не зрушне, у кожному разі не розриваючи їхнього шлюбу
з дружинами і не позбавляючи їх обопільного в пристойний час з'єднання.
Отже, якщо хтось буде достойний висвяти на іподиякона, диякона чи
пресвітера,( єпископа знов забуто) то йому в жодному разі не може
правити за перешкоду до набуття такого сану співжиття з законною
дружиною. І від нього під час висвяти не треба вимагати зобов'язання
утримуватись від законного з'єднання із своєю дружиною; щоб ми не
були примушені таким чином зневажати шлюб, що його Сам Бог установив
і коли приходив до нас, благословив. Бож Євангелія каже: що Бог
спарував, людина хай не розлучає. І Апостол учить: "чесний
шлюб і ложе невинне".(Євр.13,4.) ...".
Всі такі половині канони є противні духу Апостольких послань, як
навчає Христос і Апостоли (Мк.10.2-12,) ( Мат.19.1-9)(Мт.19.12)(
1-Тим.4..2-3.)( 1-Кор.7.) Практика життя Церкви сьогодення показує,
що треба виконувати Божі заповіді як навчає Христос, і не ускладняти
їх, що призводить до їх порушення і впадання церковників в ганебні
содомські гріхи. Ускладнюючи або ж у прощаючи Божі настанови, які
були сказані на віки, служителі Церкви цим самим не довіряють Богу
і порушують Св. Письмо, і Апостольські Правила канонів № 5, 18,
40, 51, 68, які зобов'язалась витримувати Православна Церква, і
(VI- вселенський Собор канон 2) в якому читаємо " За прекрасне
і найбільше похвали, достойне визнав цей святий собор і те, щоб
відтепер для зцілення душ і вилікування пристрастей були тверді
і незрушні вісімдесят п'ять канонів, що їх прийняли і затвердили
святі й блаженні Отці, які були раніше від нас, а також і нам передали
їх іменем святих і славних Апостолів.... Нікому хай не вільно буде
вищезгадані канони змінювати, чи касувати, чи крім запропонованих
приймати інші з підробленими підписами..." А де певність в
нас, що канони 12, 13 і 48 - VI Всел.енського Собору не є підроблені
монахами, коли ж вони перечать логіці не тільки 2-канону цього ж
VI- Собору, але й Святому Писанню. А якщо ці канони не підробні,
то тоді хто для нас православних християн є головніший авторитет?
Ісус Христос з Апостолами, які як Його учні , вчення Його знали
і розвивали. Чи святі Отці сьомого століття, які придумали ці протиречиві
канони? Ісус Христос сказав: "По правді кажу вам : доки небо
й земля не минеться, ані йота єдина, ані жоден значок із Закону
не минеться, аж поки не збудеться все". (Мтф. 5:18-20)
Христос навчав людство істини , яка лишається істиною крізь віки,
яка не потребує корекції ні до духовної епохи людства ні етнічно-територіального
менталітету краю. Істина Божа є універсальною для сприйняття кожною
душею, яка шукає правдивої дороги до спасіння в вічне життя.
Тому мій заклик до Української Автокефальної Православної Церкви
; " Триматися Слова Божого і канонів, які не перечать Цьому
вічному Слову, яким є Ісус Христос!
Канон 2, VI- Всел. Собору призиває триматися незмінних 85-канонів,
отже будуйте на фундаменті в який кладеться краєугольний камінь-вчення
Ісуса Христа, будувати Христову Церкву, остерігаючись фарисейської
і садукейської закваски. Знаю, що це не сподобається монахам кар'єристам,
але нехай йдуть в монастир за духовним покликанням і творять там
Царство Небесне, щоб бути достойним прикладом всім хто живе в світі.
А не йдуть в монастир за ради кар'єристичних потягнень спокушуючить
кривити Христово - Апостольське вчення. Бути єпископом це не привілегія,
а відповідальне і апостольське служіння.
На восьмому Вселенському соборі, який з не відомих причин не ввійшов
в практику Церкви, в одному з канонів вірно і логічно наказується;
" Якщо хто захотів бути монахом, то про єпископство забудь,
бо монах ( моно- сл. грецьке-один) повинен жити в монастирі в повному
послусі, а Єпископ, є адміністратор і сам керує іншими. Отже одне
перечить іншому." І дійсно практика сьогодення показує, що
в монастир сьогодні йдуть монахами кар'єристи, що мріють стати єпископами,
або ж бомжисти, яким нема де себе примінити. За рідким виключенням
в монахи йдуть покликані , які не знають що їм і робити коли в монастирях
такий аморальний безлад. Також єпископи з монахів не здібні навчати,
бо не знають, що людям і порадити в сімейних проблемах виховання
дітей, будування сімї, бо ж самі вийшовши з ізольованого світу нічого
не знають окрім банального ; молітєсь, молітєсь і кайтєсь. Світське
життя це не монастир. Тут люди мусять виховувати своїх дітей виживаючи
в тяжких умовах. Тому не даремно слова Апостола Павла застерігають:
".... хто власним домом радити не вміє, як він зможе пильнувати
про Божу Церкву."
Зверніть увагу на Апостольські Правила, які навчають, що єпископи
повині бути одружені і ці канони ігноруються церковнослужителями
Православної Церкви.
АПОСТОЛЬСЬКІ ПРАВИЛА.
(Заборона єпископу розводитись).
КАНОН 5. Єпископ, чи пресвітер, чи диякон не може виганяти своєї
дружини під виглядом благоговіння. Якщо ж вижене, позбавляється
церковного єднання, а коли залишиться непохитний у цьому( що вигнав),
позбавляється сану.
( заборона єпископу одружуватися з розлученою і ін.)
КАНОН 18. Хто ожениться із вдовою, чи розлученою жінкою, або з повією
чи рабинею, або із знеславленою жінкою, не може бути єпископом,
ані пресвітером чи дияконом і взагалі в реєстрі священичого сану.
(майно єпископа в спадщину для рідних ...)
КАНОН 40. Має бути добре відомо, яке майно власне єпископове (якщо
єпископ має свою власність), а яке Господнє, щоб єпископ, умираючи
мав право залишити свою власність кому хоче, щоб під виглядом церковного,
не було розтрачене майно єпископа, який тоді має дружину й дітей,
або родичів чи рабів. Бо це справедливо перед Богом і людьми, щоб
і Церква не мала якоїсь втрати, коли невідоме єпископові майно і
щоб від єпископа, або його родичів не відібрали майна ніби належного
Церкві, або ж щоб і близькі до нього люди не зазнали позовів, а
його смерть не була вкрита якоюсь неславою.
( якщо єпископ цурається шлюбу)
КАНОН 51. Якщо якийсь єпископ, або пресвітер чи диякон, або взагалі
хтось із священного сану цурається шлюбу, м'яса й вина не заради
подвигу стримування, а через гидування, забувши, що все дуже добре
і що Бог створив людину, чоловіка й жінку, отже тим самим зневажує
Боже створіння, тим то або виправиться, або хай буде позбавлений
священицького сану та відкинутий від Церкви. Так само й мирянин
( не праведно єпископу висвячувати свого сина на єпископа)
КАНОН 76. Не личить єпископові, догоджаючи братові, чи синові, або
іншому родичеві, висвячувати на єпископа, кого захоче, бо неправедно
робити єпископство спадкоємним, і Божу власність дарувати людським
забаганкам, і не можна ставити Божу Церкву під владу насильників.
Якщо ж хтось зробить таке, висвята хай буде не правосильна, а самого
його відлученням покарати.
Звернітьтакож увагу, як навчають святі Апостоли в (1- му посланні
Павла до Тимофія 3.)
".коли хто єпископства забажав доброго діла він прагне. А єпископ
має бути бездоганний, муж однієї дружини, трезвий, невинний, чесний,
гостиний до прихожан, здібний навчати, не п'яниця, не заводіяка,
але тихий не сварливий не сріблолюбець, щоб добре керував власним
домом, що має дітей у слухняності з повною честію,- бо хто власним
домом рядити не вміє, як він зможе пильнувати про Божу Церкву..."?
Іоанн Золотоустий дає пояснення на слова Ап. Павла: " Що в
іудейських традиціях чоловік міг мати дві або ж три жінки, тому
Ап. Павло призиває єпископа мати одну дружину".
В Св. Писані сказано, єпископ мусить бути одруженим, так навчає
Св. Писання, і невже правдиві послідовники ІС.ХР. насміляться на
рушати настанови Христові? Але, щоб не спокушувати московських церковників
з їхніми канонами, які протирічать Св. Письму, і Апостольським Правилам,
(які вони самі не витримують), тому Українська Автокефальна Православна
Церква піде шляхом Грецької і інших східних Православних Церков,
висвяти достойних кандидатів у Хор-Єпископів, як це практикується
в східних православних церквах і по сьогоднішній день. Тому що Хор-Єпископ
не може висвячувати інших, а тільки в іподиякона і то з благословення
Правлячого Єпископа." згідно (канону 14, VII вселенського собору
Василій Вел.89, Антиох.10. Анкир. 13. )
Також Нікейський Сьомий Вселенський Собор приписує,
( Хор-Єпископу дозволяється робити висвяту у чтеця з дозволу
єпископа)
КАНОН 14. ... А посвяту на читця дозволяється робити кожному ігуменові
в своєму, і тільки в своєму монастирі, якщо сам ігумен здобув висвяту
від єпископа на становище ігумена, розуміється, уже бувши пресвітером.
Так само й хор-єпископи, за стародавнім звичаєм, з дозволу єпископа,
повинні підвищувати на читців." Також про це сказано в(Василія
Вел.89, Антиох.-10, Анкир.-13.)
А сьомий (останній) Всесвітній Собор, хоч підвищив пошану до попередніх
канонів (майже надав їм значення Святого Письма, визнав їх творами
Святого Духа й підтвердив заборону заміняти їх чи підробляти), але
й він не припинив канонічної творчості, склавши сам нових 22 канони.
Та й визнавши церковні канони творчістю Духа Святого, сьомий Всесвітній
Собор ні в якім разі не міг цим сказати, що творчість Духа Святого
вже з ним припинилась, бо Святий Дух вічно перебуває в Церкві, значить
вічно буде творити, вічно нахиляти Церкву й окремих її керівників
до Божої творчості в усіх галузях церковного життя роблячи канони
ефективними і корисними в ділі спасіння в сучасний період життя,
враховуючи культуру, ментальність і етнологію народу. Але канонів
на творено дуже багато, тому не є доцільним творити їх ще більше,
бо доведеться тримати книжників, як то заведено в іудеїв, які б
пояснювали б всім ці канони. А для цього Церква повина орієнтуватися
в першу чергу на Святе Писання, як на маяк, який є вищим авторитетом
Божого Слова, і якщо канони не зів падають зі Св. Писанням, то потрібно
робити так як навчає Св. писання. Якщо слова апостола не зів падають
зі словами Ісуса Христа, то поступати так як навчає Ісус Христос.
Тоді в Церкві не виникатимуть такі скривлення і розколи в пошуках
істини, які виникають сьогодні. А на своїх помісних Соборах, Церква,
повинна час від часу робити тільки підсумки цій творчості та корисне
й відповідне вимогам церковного життя стверджувати до вжитку, а
те, що "затьмарює дивну красу Божественної науки" (канон
2,VІ Всесвітнього Собору) виключати зо вжитку, як таке, що вже відбуло
свій час.
Отже московські владики та їхні прибічники якраз самі стоять на
грунті єврейських законників і в небезпеці єретицтва, коли кричать,
що канони також вічні й незмінні, як Святе Письмо, за для них зневажають
заповіти Христові. Московські владики звиклі до мертвості букви,
оббріхують нас, за те, що ми вважаємо за необхідне, під вимогами
спокус життя в XXI столітті, ті канони, що не відповідають цим вимогам,
відмінити і вернутись до істини якої навчає Св. Писання. Церковники
московської виправки прирівнюють нас... але ж до кого вони мусять
прирівняти нас? Не інакше, як до Христових Апостолів, що не рахувались
із переказами Отців там, де не порушувались заповіді Божі.
Та й поки Церква Христова існує, доти в ній працює найвищий каноніст,
що не рахується ні з якими законниками,-і цей каноніст є церковне
життя. Коли душею Церкви є Святий Дух Животворчий, що завжди діє
й невпинно животворить життя Церкви, то яка може бути мова про мертвість
канонів? Ті ж законники, що кричать про незмінність людських канонів,
вони є не що інше, як гасителі Духа Святого, а що для них сказав
Апостол Павло: "Духа не гасіть!" (Сол. 5.19).
Отже саме життя церковне неминуче одні канони виключає, другі висуває,
бо життя й самі Собори утворює, і тому один московський вчений (Болотов)
сказав:"Все, що відповідає церковному життю є канонічне, а
все те, що церковному життю не відповідає,-є анти канонічне".
А коли людська байдужість і політика не дають можливості церковним
соборам збиратись, то єдиним чинником канонічної творчості в Церкві
мусить бути церковне життя, яке звіряється з вченням Христовим.
В Московській Церкві, собори не збиралися більше, як триста років,
а Всесвітні Собори чи навіть Собори всієї Східної Церкви-більше
як тисячу років. І невідомо ще-коли й зберуться... Тож невже церковне
життя повинно припинитись, і чекати на них? Так і думали московські
законники поки не умертвили церковне життя і довели його до паралічу,
яке стало не здібним спасати душі сучасної молоді, яка в пошуках
віри розливається по чужим віруванням з відкіля повернутися не можливо,
а віруючі похилого віку, з роками відійдуть у вічність і запустіють
Православні Церкви. Отже повернення Церкви до витоків живої води,
якою напоює Христос, є необхідна річ, так як вчення Його є універсальне
для людей на всі часи. Христос в першу чергу йшов не до книжників
і фарисеїв, які відгороджувалися від людей і від Бога своїми канонами,
а до блудників і митарів, щоб витягнути їх з погибелі, показати
приклад такого служіння і нам як слугам Божим.
В XXI вік на початку третього тисячоліття, сильні спокуси блудниці
яка сидить на звірі ( Об.Ів. 17.) пішли на весь світ через масові
засоби інформації, І виглядить сьогодні так, що не можливо зупинити
цей погибельний гріховний процес для всього людства, коли духовенство
покликане служити Господу, служить князю світу цього і ділиться
за сфери свого впливу ради тимчасової вигоди, і самі впадають в
потворні гріхи про що з соромом свідчать випадки в католицькій і
в православній Церквах. Тому я призиваю церковників повернутися
до вчення Ісуса Христа в якому Він все передбачливо навчає, щоб
не вимагати від людини більшого, як вона може понести. Тим більше,
сьогодні в такому спокусливому світі" Що не добре бути чоловіку
одному, "...бо є скопці з утроби ще матерньої народилися та;
є скопці, що їх люди оскопили, і є скопці що самі оскопили себе
ради Царства Небесного. Хто може зрозуміти нехай зрозуміє."
( Мат.19:12) і апостол Павло до Коринтян продовжує:"...то добре
було б чоловікові не дотикатися жінки. Але щоб уникнути розпусти,
нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка."(
7:1-2)
В першому послані Ап. Павла до Тимофія пишеться яким має бути священнослужитель;"...А
єпископ має бути бездоганний муж однієї дружини, трезвий, невинний,
чесний, гостиний. Іт.д."
(1-Тим.3.2,)
А в послані (1-Тим.4:1-4) продовжує навчання: "А дух ясно говорить,
що від віри відступляться дехто в останні часи, ті хто слухає духів
підступних....хто в лицемірстві говорить неправду і спалив сумління
своє, хто одружуватися забороняє, наказує стримуватися від їжі,
яку Бог сотворив...кожне бо Боже твориво добре і ніщо не негідне,
що приймаємо з подякою..." прочитати все послання і виконувати
його є корисне в сьогоденні для оздоровлення Церкви, а через оздоровлене
духовенство уздоровиться і суспільство. Канони в Церкві повині діяти
ті які є ефективні в сьогоднішньому служінні Православної Церкви
в суспільстві для спасіння душ. Щоб духовенство і вірні з легкістю
і не спокушуючись їх несли на своїх плечах в Царство Небесне. "
А коли хто навчає інакше і не приступає здорових слів Господа нашого
Ісуса Христа та до науки, що вона за правдивою вірою той згордів,
нічого не знає, але захворів на суперечки й змагання, що від них
повстають заздрість, сварки, богозневаги, лукаві здогади, постійні
сварні між людьми зіпсутого розуму і позбавлених правди, які думають
ніби благочестя-то зиск. Цурайся таких! Великий же зиск то благочестя
із задоволенням. Бо ми не принесли в світ нічого то нічого не можемо
і винести." (1Тим.6.3-7,)
Повернення церковних канонів за вимогами життя ні в якім разі не
може вважатись порушенням віри чи моралі, позбавленням Церкви Божої
благодаті, коли це порушення й творчість ґрунтуються на заповітах
Божих про любов до Бога й до брата свого, на яких, згідно ""слову
Христа, стверджуються весь закон і пророки.
Стара московська церковна гвардія Церкви-домовини, як характеризує
її Тарас Шевченко, сама в Царство Небесне не йде і других не пускає,
навіть бувши в стані паралічу, все ж, в поступі свого життя, відкинула
з свого вжитку більшу половину добрих церковних канонів, навіть
із так званих. "Апостольських Правил" і ввела в своє життя
багато ново видуманого. Власне не вона сама ввела їх, бо своїм життям
вона не керувала, а царі і держсекретарі вводили в її життя нові
канони. Церковні керівники лицемірно втішали себе тільки тим, що
ніби Церква непохитно тримається старих церковних канонів, хоч у
самому синоді російському, від них лишились тільки обгортки, а по
церквах-переїдьте з одного кінця до другого-ніде не знайдете їх;
і рідко, що хтось із священиків їх бачив, а ще рідше, щоб хтось
їх читав. І якщо би ці канони примінити до духовенства, то не встояв
би в правді ні один священик, а тим більше ні один архієрей. І не
тільки тому, що грішний, бо ж нема людини щоб жила і не згрішила,
а тому що деякі канони є просто не практичні для сьогодення, наприклад;"
якщо хтось із кліру чи духовного сану буде митися в одній лазні
з іудеєм, то мусить бути вилучений з кліру," і таке подібне
до того, щоб навіть не смієш поїсти в таверні де є іудей, якщо ти
в дорозі або ж якщо ти хворий, то не можеш викликати лікаря якщо
він іудей. І подібних заборон в канонах дуже багато, які є просто
не можливі до виконання і несуть в собі анти-семітський дух ненависті,
прокляття і анафеми за порушення цих канонів, що ніяк Христом не
проповідувалось, а власно те від чого Він Сам страдав і закликав
Своїх учнів остерігатися садукейської і фарисейської закваски, якою
сьогодні пронизана вся Церква, ще й московським забобонством, тому
і не здібна вести людей до спасіння. Також в Церкві не розвинута,
як слід повчальна місія, а високоосвічена молодь при першій нагоді
йде в пошуках віри, туди де логічно пояснюють духовну природу речей,
задовольняючи їх розум і душу. Та не знати чи знайде істину в чужих
вірах чи ні, але губиться для Православної Церкви, яка містить в
собі глибинні духовні знання. І ці знання, духовенство зможе якісно
доносити до сердець людей, якщо почне прагнути до чистоти життя.
Тому я призиваю всю Православну Церкву припинити чвари за сфери
впливу, щоб якісно працювати, як одна Христова родина для спасіння
всіх християн. Необхідно також повернутися до джерел вчення Господнього
і вилучити з вжитку ті канони, які нам сьогодні не дають якісно
спасатись і спасати інших. Бо Христос таким нарікає; " Горе
вам законникам, бо ви на людей тягарі накладаєте, які важко носити,
а самі й одним пальцем своїм не доторкуєтесь тягарів!"( Лк.11:47)
Чому ж сучасні московські священики так завзято обвинувачуюсь Українську
Церкву в не канонічності і то в той час, коли самі являються під
анафемою з 1922 року свого Московського патріарха Тихона за служіння
не Богу, а червоному Дракону. Хто б дослідив діяльність РПЦ звіряючи
з канонами, ужахнувся б. Чому РПЦ так сильно звинувачує когось,
бо ж сама у цьому вина. Як кажуть в народі:" Стрілку переводить
на інших." Коли ж наша УАПЦ другого відродження свято тримає
канони і догми в згоді зі Св. Писанням. Ніколи не співпрацювали
з ворогами Божими, як ЕнКеВеДе і інші, за що була і є постійно гонима,
як Христос був гонимий і Його апостоли. Ієрархія нашої УАПЦ є канонічних
висвят по лінії св. Апостола Петра, далі Митрополита Діонісія Валединського,
і гілка нашої Ієрархії має саме пряме відношення до Томасу автокефальності
1924р., який був даний Православній Церкві під окупацією Польщі
на базі Київської Митрополії Руси-України. Також канонічність нашої
УАПЦ є ще в тому, що вона є рідна для Українського народу і не пхнеться
на чужі території в Росію, як це робить РПЦ під видом УПЦ-МП на
території України. Але церковники РПЦ ставлять себе по відношенню
до Української Церкви, в положення єврейських законників, що спокушали
Христа питаннями: "Яка найбільша заповідь в законі?" та
"Чому ученики твої не вмивають перед їдою руки?". А на
ділі самі зневажили всі Божі заповіді, підмінюючи їх законами та
звичаями людськими, і надаючи додержанню цих переказів важливішого
значення, ніж Божим заповітам. Та хоч би самі додержували, а то
"в'яжуть тяжкі ноші, що трудно їх носити і кладуть їх людям
на плечі, а самі й пальцем не хотять рушити їх." (Матв. 23.4.).
Ми ж, браття. Церква Наша, будемо непохитно триматися на тих двох
заповідях Христових про любов до Бога й до братів своїх, що на них
увесь закон і пророки, тобто-вся віра й мораль...
Московська Церква й не могла бути творчою навіть у канонічній галузі,
бо вона сама собою не керувала, була під опікою царя-батюшки і Ен
Ке Ве Де, а її Синод був інституцією не церковною, а державно-церковною
установою. Наша ж Українська Церква є Автокефальна, тобто-незалежна
ні від якої іншої Церкви чи світсько-політичної, а тільки від Первосвященика
Ісуса Христа, тому Вона не тільки не гасить у Собі Святого Духа,
але проявляє свої сили духовного життя, як той розслаблений, що
38 років лежав у паралічу, а за словом Христовим, зразу встав оздоровлений.
Також Браття, свято тримаймо святі догмати Православної віри, бо
це заповіти Божі, вічні, а в їх розумінні, і в заглибленні своїм
розумом, своєю волею, є безмежне поле душевного росту, в них же
відбувається духовний ріст за словами Христа: "Будьте досконалі,
як Отець ваш небесний".
|
