Ярослав Туркало,
” Нариси Історії Вселенських Соборів (325-787)”
.
Для того, щоб належно відобразити часи та настрої, в яких відбувся наступний великий Собор (п`ятий за чергою), треба розуміти домінантну постать константинопольського імператора Юстиніана та його вплив на події того часу.
З державного погляду Юстиніан був великий державний муж, один з найбільших римських імператорів, що мислив великодержавними категоріями, спрямовуючи свою енергію на об`єднання обох частин імперії, східної і західної. Юстиніан був демагог, самолюб і автократ. Він був невблаганний до своїх ворогів , зовнішніх і внутрішніх. Після повстання в Царгороді, що загрожувало його життю і династії, він не забарився, встановлюючи порядок, дати наказ перебити на іподромі 30. 000 народу (532р.).
Війни займали більшу частину його царювання. На заході він стримував натиск варварів з півночі, на сході боронив кордони проти неспокійних та з постійним натиском персів. Упродовж 38 років царювання він збільшив територію імперії майже вдвоє за рахунок відвойованих земель.
Син балканського селянина (албанця, а може й слов`янина), Юстиніян побачив світ недалеко від міста Охриди 482-го року. Його дядько, пізніше Імператор Юстин, забрав його до Царгороду , де він дістав добру на той час освіту, зробився активним офіцером армії, правою рукою самого Юстина, а після його смерті став імператором (527).
Історик Прокопій, його сучасник та особистий ворог, так характеризує Юстиніяна:
...він не був дуже високий, ані стрункий, середнього росту, ні тонкий, ані товстий. Його лице було кругле, дещо приємне; навіть після кількох днів посту воно виглядало рожеве...Про його характер я аж ніяк не можу сказати щось виразне: він був одночасно добродій і злодій, тип людей, яких описують, як дурнів і як героїв. Він сам ніколи не говорив правди, але завжди брав верх і на словах і на ділі, а також м`який до людей, що намагались його обдурити. Його характер показував надзвичайну комбінацію нерозумного, але хитрого чоловіка...Він був повен підступства, обману і любові; він таємно ховав у собі злобу, був дволикий, підступний майстер доводити свої дії до половини; він кожної хвилини був готовий пустити сльозу, але не для того, щоб виявити горе чи радість, а відповідно до того чи інакшого випадку чи оказії. Він завжди любив брехати, не тільки випадково, а систематично, на письмі чи при урочистій присязі, і це все перед своїми власними підданими. Він був готовий ламати свої обіцянки і присяги зразу, як тільки він їх виголошував, як той раб, що раптом злякався тортур. Як приятель, він був невірний, як ворог невблаганний. Він мав надзвичайний потяг до вбивств і грошей. Він любив втручатись і сваритись; його було дуже легко схилити на лихий крок, але дуже важко на добрий крок. Він швидко міг застосовувати найвигіднішу методу і мав виразний смак до всього доброго. Такий був його характер: як, отже, можна його влучніше описати? Про всі його недоліки і гріхи можна говорити тільки в перебільшеній формі.
Виглядало, що природа зібрала в його одній особі всі недоліки цілого людства.
Юстиніан мріяв про всесвітню імперію. Він хотів, - каже історик Прокопій, - завоювати цілий світ.
Ми сподіваємося, - проголошував монарх, - що всемогутній Бог дозволить нам знову взяти всі землі, що їх мали старі римляни, - до кордонів обох океанів... Що ж є більше та святіше понад наш імператорський маєстат? Хто може наважитись перечити постановам царя, коли самі засновники законів виразно заявили, що думки імператорів – то й є ті закони!
Імператор Юстиніан прибрав собі титул святого та титул ізапостола, тобто царя, що дорівнює Христовим апостолам.
Юстиніан запровадив церемоніали, яких ще ніхто не бачив при дворі римських імператорів: ці церемоніали та ритуали виконувалися з великою точністю, урочисто і пишно. На прилюдних виступах, прийняттях чужоземних посланців, тощо, Юстиніан завжди сидів на підвищені, не дозволяючи жодному (крім цариці Теодори) підноситись на той самий рівень, Він вимагав від кожного, хто ставав перед ним, цілувати його одяг або його пантофлі. Він увів титул священний до своєї власної особи і всієї царської родини. Коли його коронували, він вихопив діамантову корону з патріархових рук і надягнув її сам собі на голову.
Церковники в Царгороді формально оголосили при цій нагоді, що нічого не можна робити в нашій святій Церкві без згоди і наказу імператора. Теологи-греки теж погодились, що імператорові дано керувати світом від Бога, а око дано для тіла керувати ним; імператорові потрібний для цього тільки Бог, і між ним і Богом нема жодного посередника.
Бажаючи бути повним господарем в Церкві, він на протязі всього свого царювання намагався не тільки керувати церковниками, але й уважав за свій обов`язок встановлювати церковні правила й догми. Він завжди зберігав за собою право призначати або засилати на заслання єпископів, скликати і головувати на церковних Соборах, вирішувати заздалегідь постанови цих Соборів, встановлювати й затверджувати церковні канони та інтерпретувати на свій лад Святе Письмо.
Така політика імператорів дістала пізніше назву царепапізму, і Юстиніан був найяскравішим представником такого царепапізму. Він радо приймав участь і дискусіях на теологічні теми.
З єретиками Юстиніан провадив війну ціле своє життя, аж до останнього свого подиху. Маніхеї були поза законом, і їх убивали. Одного разу їх захопили, як вони десь уночі потайки молились у печері; їх усіх посадили в човен, запалили і спалили живцем.
У маніфесті 527 року, Юстиніан оголосив, що відтепер усі єретики будуть обмежені в громадських і політичних правах. Усі церкви єретиків, повинні бути закриті.
Не християн, Юстиніан позбавив засобів освіти. Закрито знамениту філософську школу в Атенах; усіх професорів цієї школи відправленню на заслання, конфіскувавши їхнє майно (529р.) З того часу Атени втратили своє становище великого культурного центру і перетворились в третьорядне провінційне містечко.
Юстиніан позбавив маєтків усіх хто не визнавав його трактування святого писання. Він з гордістю говорив, що він вигнав з однієї Сирії 80 000 єретиків.
В 537 році почалась нова хвиля погромів монофізитів. За висловом літописця; від Сирії, Месопотамії і Вірменії розносився дух печеного м’яса мучеників, зносився в повітря і заходив в ніздрі правовірних (православних).
(спарвка: монофізити від слів моно... і грецького physis - природа) послідовники течії християнської Церкви, виникли в 40-х роках 5-го віку н. е. в Візантії. Вони стверджують, що Христос має тільки одну природу-божественну. На Халкидонському соборі в 451 році монофізитство було засуджено як єресь. Вчення розійшлось в Сирії, Палестині і Єгипті. В теперішній час, монофізитства притримуються армяно - григоріанська, ефіопська і коптська Церкви.)
Останні роки свого життя, Юстиніан зовсім розчарувався своєю церковною політикою: ані кари, ні в’язні й заслання неспроможні були викорчувати розходження між правовірними і їхніми супротивниками. Вмираючи, Юстиніан виявив бажання стати монофізитом. Усі придворні і столичні архієреї попереджували його проти такого кроку, лякали пекельним вогнем і муками (565р.).
Юстиніан лишив після себе неосяжну імперію і порожню скарбницю.
Коли пройшли роки і час затер в пам’яті людей згадку про його злочини і гріхи, Східна Церква не раз згадувала його, як добродія, а ченці зачислили ім’я його до списку блаженних.
|
