|
Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Сьогодні ми слухали Євангеліє від Матвія (Мт., ХХІІ: 1-14), де цар приготував вечерю, величну трапезу во ім'я Свого Cина. І покликав всіх, щоб прийшли на цю трапезу. Ну, скажемо, цар - це Бог, Син - це Ісус, а служіння Ісуса - це та трапеза, трапеза радості, трапеза звільнення свідомості людей від гріховного думання. Бо ми дуже багато мордуємося в таких питаннях, як родина. Коли рідні з рідних випивають останні соки життя. І найгірші вороги на світі - це є рідні наші.
Тут же Господь звільняє нас від цих думок, кажучи, що рідні твої можуть бути ворогами твоїми, а ближні твої, з ким ти по духу рідний, можуть бути рідними, навіть, якщо вони іноплемінні, навіть чорношкірі, навіть самаряни для іудеїв. Тобто, це трапеза праведності.
Значно легше спасатися в тому, що навчив нас Ісус, ніж у тому, що нам нав'язували іудеї. У них так багато талмудів - десять законів вони помножили на десять і отримали сто. Бо Мойсей просив: "Господи, якщо вони не можуть іти своїми ногами, вони загинуть всі. То дай костилі їм, нехай хоч на костилях, хоч каліки, але прийдуть до Тебе. Помнож ці десять заповідей: не вкради, не вбий та інші - ще на десять. Нехай буде сто, нехай будуть полегшені заповіді." Господь каже: "Витеши собі дві кам'яні таблиці, як перші, і Я напишу на цих таблицях слова, що були на перших таблицях, які ти розбив" (Вих., ХХХІV:1). Тоді вони далі просять: "Ще помнож." І намножили вони стільки, і надумали ще самі, що всієї цієї території церкви, може, недостатньо, щоб ці книги поскладати. Їм треба, щоб рабай все сказав: чи так треба робити, чи так. Але серце їхнє при тому може бути наповнене злом, зверхністю, людиноненависництвом, расизмом.
А Господь несе іншу віру: щоб бути під Богом, щоб тримати у своєму серці Його любов, Його заповіді, які будуть керувати вами через любов, і щоб бути радісними, і бути вільними від гріха. Тому що ви унаслідуєте життя вічне - вам буде добре. З Ангелами ви вже можете бути на Землі. Але не прийшли ті, хто були звані. Зрозуміло, Господар тоді наказав ще раз йти до них: "Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, і все готове. Ідіть на весілля!", тобто: "Біжіть, раби мої, повідомте, що це весілля, що Я телят вигодував і вам приготував - ігнорувати не можна." А вони знову відмовилися. Кожен знайшов якусь причину: "… той на поле своє, а той на свій торг", тобто "Ой, я такий зайнятий сьогодні, я там нових волів купив, хочу випробувати." А той ще щось, а той тільки що одружився, хоче з дружиною тішитися. А той ще щось, ще щось... Кожен знайшов причину ніби поважну.
Тоді розгніваний став Господар і каже: "... недостойні були ті покликані. Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх на весілля", тобто "біжить та інших покличте - поганих і добрих. Усім шанс дайте, усім дайте шанс: і калікам, і здоровим."
І пішли слуги, тобто священики, і проповідували - апостоли, інші проповідники. "І весільна кімната гістьми переповнилась". І ввійшов Господар, і побачив, що всі дійсно у світлих одежах, тобто у весільних, тобто в праведних одежах, праведному житті. А один з них є засланий - в чорному, брудному, тобто гріховному одязі - душа його гріховна. Господар зразу на нього звернув увагу і каже: "Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?", тобто "Ти як посмів отак зробити, де твій весільний одяг, де твоє покаяння, де твої добрі діла, де твоє все? Де те, що ти приготував? Тобі ж було сказано, як це робиться! Чому ти не приготував собі одяг, щоб мати його світлим на Небесах?"
Уявіть собі кожен, що ти мусиш зараз цей одяг приготувати. Зараз туди мусиш, може, навіть вшити золоті ниточки своїми праведними духовними справами. "Де твій одяг?" - питає його Господар. Щоб не було так, що Господь тебе так само запитає. А відповіді не буде. І тут відповіді не було, бо він не знав, що відповісти. Бо все було: і вчили, і проповідували, і навчали. Все було. Він мовчав.
Але серце царя не пом'якшилося - справедливість працює. Він каже: "Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів", тобто "шанс то був даний, ти не використав його". Як там погано? Вкинути, наприклад, людину в погріб, а там з нею будуть ті, які скрегочуть зубами. Чи приємно? Ніяких перспектив, що тебе коли-небудь випустять звідти.
Щоби з нами цього теж не сталося, у кожного є те служіння, яке Бог нам дає. І як ми випираємо свій одяг? Перемо його? Чи думаємо, щоб він у нас весільний через нашу любов до Бога, через наші добрі діяння, через наше служіння?
Ми почали будувати храм Божий, не маючи нічого. І храм є сьогодні майже вже завершений. Зрозуміло, що Господь дасть велику присутність Духа Свого Святого. І я вірю в те, що дуже легко Господь збудує свою Україну через серця наші. Не в грошах щастя. Щастя ти маєш, якщо в тебе є в душі Рай, якщо в тебе є віра в Бога, якщо ти прагнеш до Бога.
Ми не є з вами святі, бо тільки Він є неперевершений. Але ми прагнемо, ми намагаємось. Ми помиляємося, але ми знову встаємо. Ми прагнемо, ми йдемо. Ми не кажемо, що ми достойні, бо це неправильно так говорити, від цього гординя виросте. Ми скажемо, може, ми достойні з недостойних. Або, може, ми покликані, як сказано було Богом сьогодні. А може, ми якраз ті вибрані, бо кликаних багато. Сім тисяч чи вісім тисяч вже пройшло через мої лекції людей. Вони були, слухали - і не почули; дивилися, бачили - і не побачили, бо вони духовно ще і сліпі, і глухі. І дуже символічно, що ми продовжуємо молитися в будинку сліпих, щоб Україна прозріла.
А сьогодні Господь нам благословляє це свято, цю радість, спокій, благість. І серця наші наповнені радістю, бо ми відчуваємо присутність Ангелів Божих.
Слава Ісусу Христу!
|
|
Апостол (2 Кор., 1:21-24; 2:1-4):
1
21 А Той, Хто нас із вами у Христі утверджує, і Хто нас
намастив, то Бог,
22 Який і назнаменував нас, і в наші серця дав завдаток
Духа.
23 А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи вас, не
прийшов у Коринт
дотепер,
24 не тому, ніби ми беремо владу над вашою вірою, але вашої
радости помічники
ми, бо ви встояли вірою!
2
1 А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у
смутку.
2 Бо коли я засмучую вас, то хто той, хто потішить мене, як не
той, кого я
засмутив?
3 І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би
від тих, що від
них мені тішитися належало, про всіх вас бувши певний, що радість моя то
радість усіх вас!
4 Бо з великого горя та з туги сердечної я написав вам з
рясними слізьми не на
те, щоб були ви засмучені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до
вас!
Євангеліє (Мт.,XXІІ:1-14):
22
1 А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм притчами,
кажучи:
2 Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв
був для сина
свого.
3 І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля
запрошений, та ті
не хотіли прийти.
4 Знову послав він інших рабів, наказуючи: Скажіть запрошеним:
Ось я
приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, і все готове. Ідіть на
весілля!
5 Та вони злегковажили та порозходились, той на поле своє, а
той на свій торг.
6 А останні, похапавши рабів його, знущалися, та й повбивали
їх.
7 І розгнівався цар, і послав своє військо, і вигубив тих
убійників, а їхнє
місто спалив.
8 Тоді каже рабам своїм: Весілля готове, але недостойні були
ті покликані.
9 Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх
на весілля.
10 І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки
спіткали, злих
і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась.
11 Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там
чоловіка, в одежу
весільну не вбраного,
12 та й каже йому: Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі
весільної? Той
же мовчав.
13 Тоді цар сказав своїм слугам: Зв'яжіть йому ноги та руки,
та й киньте до
зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів...
14 Бо багато покликаних, та вибраних мало.
|
