|
Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Сьогодні ми чули у Святому Євангелії від Матвія (VIII:5-13), як Господь був возрадувався словам сотника. Сотник - це був воєначальник, який мав сотню солдат, керував ними. І в нього був слуга, який захворів. Він був сотником римської армії. Римляни поневолювали іудеїв. Римляни були для іудеїв як загарбники, як поневолювачі, як погани, бо вони не вірили в єдиного Бога, в них було багато богів - нечистих і скверних. І тут один із тих поган, нечистих, підходить до Ісуса. А Ісус тоді десь сидів серед людей, розмовляв, проповідував, слухав. І, можливо, десь іудеї сумнівалися в чомусь. Так цей сотник приходить, незважаючи ні на кого, і просить Ісуса, як учителя, як цілителя, прийти і зцілити його слугу. Той каже: "Я прийду й уздоровлю його". "Недостойний я, Господи, - відповідає сотник, - щоб зайшов Ти під стріху мою". Він розуміє, що Ісуса будуть осуджувати за це. Він бачив, що Ісус не дбав за те, чи будуть Його люди осуджувати, чи ні, що Він в першу чергу дбав, як допомагати людям, а все останнє - потім. Так що на першому місці у Спасителя була допомога: чи поганин, чи не поганин, але треба допомогти. І Він каже: "Добре, йдемо до тебе." А той проказує:" Ні, я не достойний, щоб Ти входив у дім мій". Але тут же сотник дає Йому підказку, Ісусу, через свою велику віру. " Та промов тільки слово, - каже, - і видужає мій слуга! ", тобто він каже: "Тобі не треба йти до мене, варто тільки Тобі сказати, щоб мій слуга був здоровий." Це означало: він вірив, що Ісус має таку силу - наказувати Своїм Ангелам. Й Ангели відразу підуть, все зроблять і зцілять. Варто тільки сказати, щоб слуга здоровий був. Сотник тут же наводить приклад: "Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди то йде він, а тому: прийди і приходить, або рабові своєму: зроби те і він зробить". Тобто чоловік дав Ісусу знати: все, що Він скаже Ангелам, все вони зроблять.
І, зрозуміло, що була тому причина, що Ісус дуже зрадів. Він зрадів дуже сильно, настільки, що сказав: "Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!" Він прийшов не знати звідки, не знати, де він вчився, не знати, чи він взагалі в Бога якогось вірував, а в нього віра сильніша, ніж в інших, що ходили до синагоги, багато чули, багато знали. Ісус дуже зрадів. І сказав далі: "Багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом" (Мт.,VIII:11). Багато прийдуть. Ми є ті, за кого Ісус пророчив, що йдемо з заходу, зі сходу. Для них ми із заходу, для американців ми зі сходу. Скажімо, для іудеїв, для Єрусалима ми із заходу, що йдемо возлягти з Авраамом, Ісаком, Яковом своїми ділами, своїм служінням, своєю вірою. Бо ми віруємо і стараємось вірувати, як той сотник вірував, що Ісус може все, якщо щиро йти до цього і щиро просити, і щиро бажати.
Ми також хочемо вірити, що Ісус може зцілити нашу Україну. Але для цього Він повинен послужити через нас, як через того сотника, щоб люди інші бачили, що ми переконані в цьому, ми віримо в це, ми свято тримаємо це в своєму серці і переконуємо кожного. Бо ми віруємо, що Він з нами, що Він нас ніколи не залишить, Він виведе нас, Він поведе нас, як рука Господня, яка йде з Небес, щоби витягнути Україну з того пекла, куди вона провалюється, де вже велика частина світу знаходиться.
Дуже просту мораль ми беремо звідси: ми повинні вірувати. Ми повинні вірувати настільки, як знаємо, бо ми дійсно пізнаємо Бога кожен день. Ми пізнаємо Його в своєму житті. Один із святих каже: - Що є віра в порівнянні зі знанням Бога? Ті, хто пізнали Бога, значно вище тих, хто просто вірує. Бо той, хто пізнав, той уже не зневіриться, вже не зрадить Його. А той, хто ще тільки вірує, може зневіритись у тяжкий момент і зрадити Бога.
Ми пізнаємо Бога в тому, як сходить Його тепло на нас, благодать, як вона нас лікує. Які ми приходимо змучені після тижневої праці сюди молитися і як наші душі підліковуються. Ми знову стаємо радісні, веселі, незважаючи на те що бачимо, які наші вороги, як вони нас ненавидять. Хоч могли б віддатись тим почуттям страху чи обідам, які можуть нас роздерти, наші душі. Ні, ми йдемо сюди, і наші душі знов лікуються. Ми пізнаємо Бога в одкровеннях, ми пізнаємо Бога в відчуттях Ангела, баченнях Його. Ми пізнаємо Бога в пророцтвах. У всіх пророцтвах ми пізнаємо Бога. І те, що ми служимо для вас, - це вже є присутність Бога, щоб ви відчували, бачили і йшли. Ми віруємо, ми розбудовуємо - і це дуже свята річ, яку ми зараз з вами робимо. Це так, як ракета. Вона багато тратить сили перед тим, як злетить. Але коли вона злітає, вже значно менше сили тратить, летить тоді швидко. І всі тоді задивляються на неї, хочуть хоч якусь причетність мати до тієї ракети, до тої слави, до того всього, куди вона летить, куди вона несеться, ввись.
Так само і служіння Боже на Землі через нас, яке відбувається нібито важко, нібито тяжко, і всякі тормози включаються для того, щоб тільки ця ракета не злетіла. Але коли вона злетить, то вже їм буде запізно прилучатися до слави Божої, а тільки споглядати. А ми повинні бути тими, хто допомагає їй злетіти, хто напрацьовує молитви свої, силу свою, потоки молитви, які єднаються з Богом, яку Бог чує від нас, від України. І несуться молитви золотими чистими нитками до Господа, лягають гарною благодаттю на нашу столицю, яку український народ мордує, як тільки може, всякими забрудненнями, лягають своєю благодаттю на Україну, на Закарпаття, за яке ми теж молимося, бо там наші брати і сестри, яких треба активізувати молитвою, а потім діянням.
А ви повинні, як частинка Божа, як частинка нас з вами, рухатися, як одне ціле, з радістю. І радіти, веселитися, якщо будуть моменти гонимості знов, нападу на нас, бо велика нагорода чекає нас на Небесах.
І потім усвідомлено розуміти, що ми будуємо Його Царство, ради якого Бог прийшов на Землю 2000 років тому. Зрозуміло, є десь перехльости, є десь ті душі диявольські, які входять в релігії. Вони стають екстремалами, екстремістами. Вони не можуть любити. Вони завжди ненавидять. Ненавидять тих, бо ті не такої віри, ненавидять тих, бо не такої релігії, це начебто оправдовує їхню ненависть. Вони не можуть скривати своєї ненависті, вони мусять її виражати. Так як вони ненавиділи Ісуса Христа, який теж був іудеєм. Але Він їм казав, що вони не є діти Бога, вони діти диявола, бо ненавидять Його. "Хто шукає Тебе вбити? Ми не шукаємо", - брешуть, бо тут же хапають каміння, щоб Його вбити (Ів., 37-59). Розумієте?
Зрозуміло, що зло всюди проникло, всюди, у всі релігії. Воно є всюди, але і всюди є Божі, які хочуть духовного відродження. Відродження того вчення, яке Бог приніс на Землю за весь час перебування людства на Землі.
Бог завжди вів і буде вести, поки виведе нас до того закінчення хаосу, початкової гармонізації, розбудови Царства Божого, яке просто люди ще не усвідомлюють, яке вони просто не розуміють, що таке Царство Боже. Думають, що це їжа, питво. Як каже Ісус, що це не є їжа і питво, а це є радість, це є спокій, це є одна думка, коли ми єдинодумно будуємо дім Божий, бо ми вже відчуваємо там благодать велику і знаємо, що там буде іще більша благодать. Не тільки ми будемо там молитися і славити Бога, а багато людей туди прийде. Ми будемо дуже щасливі, коли ми робимо щось і в це віримо, бо ми є в одному дусі, дусі досконалості, тобто в Дусі Святому, як єдине ціле, як діти, ви як доньки, як сини Божі називаєтеся.
Як написано в Апостолі (Рим., VI:18) "звільнившися від гріха, стали рабами праведности", тобто ті, що гріху служили, тепер стали рабами Божими, рабами правди. Я би поправив трошки апостола Павла і сказав би, що були рабами гріха, а тепер стаємо дітьми Божими, доньками Божими, доньками правди, синами правди. Що вам подобається більше: бути рабами - чи синами, чи доньками Божими, чи дітьми Божими? Що вам подобається більше, бути рабами?
- Ні, бути дітьми Божими.
І ми до цього повинні прагнути. І так ми в наших службах всюди практично відкидаємо слово "раб". Молимось за спокій не раби Божої, а за спокій вірної чи вірного Божого. Ми це слово потихеньку забираємо звідти, якщо ми Божі. Зрозуміло, є ментальність рабів, вони не знають, що робити, їм треба все говорити, нехай вони може будуть ще тільки на початковій стадії дітей Божих. Люди, які свідомо вже знають, як іти за Богом у своєму серці, усвідомлюють себе, що вони діти Божі, яких Бог любить, якими Бог опікується Своїми Ангелами. І якщо будете так думати, ви будете відчувати дійсно, що ви Його діти, що Він вас любить, що Він не є міф, що Він є. Ви будете відчувати Божу присутність, Божу благодать у своїх серцях. Роздратованість з ваших сердець, тобто диявол, буде іти геть. Далі йому буде дискомфортно. А благодать Божа буде перебувати у вас для того, щоб помагати вам спасатися і бути прикладом для інших, щоб інших переконати в тому, де правильна дорога, яка вона є. Тут багато не треба говорити чи знати, тут треба більше слідувати ділами своїми і життям своїм за цією правдою.
Слава Ісусу Христу!
|
|
Апостол (Рим., IV:18-23):
4
18 Він проти надії увірував у надії, що стане батьком багатьох
народів, за
сказаним: Таке численне буде насіння твоє!
І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже
омертвіле, бувши
майже сторічним, ні утроби Сариної за змертвілу,
20 і не мав сумніву в обітницю Божу через недовірство, але
зміцнився в вірі, і
віддав славу Богові,
21 і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що
обіцяв.
22 Тому й залічено це йому в праведність.
23 Та не написано за нього одного, що залічено йому,
Євангеліє (Мт., VIІІ:5-13):
8
5 А коли Він до Капернауму ввійшов, то до Нього наблизився
сотник, та й
благати зачав Його,
6 кажучи: Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і
тяжко страждає.
7 Він говорить йому: Я прийду й уздоровлю його.
8 А сотник Йому відповів: Недостойний я, Господи, щоб зайшов
Ти під стріху
мою... Та промов тільки слово, і видужає мій слуга!
9 Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному
кажу: піди то
йде він, а тому: прийди і приходить, або рабові своєму: зроби те і він
зробить.
10 Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов
услід за Ним:
Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої
віри!
11 Кажу ж вам, що багато хто прийдуть від сходу та заходу, і
засядуть у
Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом.
12 Сини ж Царства повкидані будуть до темряви зовнішньої буде
там плач і
скрегіт зубів!...
|
