ДУХОВНІ ПОВЧАННЯ

10. ЮСТИНІАН І ЙОГО ЦЕРКОВНА ПОЛІТИКА. ЧАСТИНА 2

Ярослав Туркало, ” Нариси Історії Вселенських Соборів (325-787)” . Оріген і його вчення про перевтілення На початку п`ятого століття палестинські ченці захопились наукою стародавнього, давно вже померлого і всіма, здавалося б, забутого християнського філософа Орігена. Оріген (185-245), найвизначніший з ранніх християнських філософів, родом з міста Олександрії, жив і писав за часів нестримного поширення християнської віри, користуючись для цього своїм непересічним талантом писати й промовляти. Про його життя відомо дуже мало. Відомо, що він, як на свій час, здобув блискучу освіту за старогрецькими традиціями стародавніх класичних філософів. Орігенів батько як щирий християнин загинув під час переслідувань християн римськими імператорами, при чому й Оріген мало не загинув, але врятував своє життя, втікши до Палестини (202). Але й і в Палестині Оріген страждав від дальших переслідувань; кілька разів, кажуть, був заарештований, і жив довгі роки на заслані далеко від гучного світу, десь на самоті, і помер в Палестині, мабуть в місті Сідоні (254). Оріген залишив після себе безліч філософських праць, число яких доходить до шести тисяч. Дуже мало з цих праць побачило світ, деякі залишились в рукописах, більшість з них загинула. Деякі Орігенові праці, хоч дуже рідко цитовані свого часу, мали великий вплив на інших філософів і ранніх християнських теологів (3-5 ст.ст.). За часів численних суперечок між аріянами, правовірними й іншими, правовірні диспутанти в своїх полемічних працях майже завжди покликались на Орігенові писання. Суть однієї з Орігенових думок була така. Він навчав про перетворення й зміну всього наявного: на початку існування всесвіту, - казав Оріген, - усі наявні живі істоти, створені Богом, були добрі своєю природою, рівні і вільні; світ був світом вільних, чистих і ідеальних своєю природою духів; поступово згодом, ці істоти втратили любов до Бога, і через те Бог наділив їх тілами, і з того часу всі істоти зробились схильні до гріха, до стосунків з дияволом та його спокус. Щоб усе це виправити, треба, казав Оріген, усі ці істоти морально очистити, перетворити всіх знову в чистих і вільних духів, як це було на початку існування всесвіту. Такий хід думок надихнув багатьох до чернечого життя. Осідком ченців, що особливо захопились в тому часі вченням Орігена, був монастир св. Сави в Палестині з двома ченцями Нової лаври – Леонтієм і Наномом. Ці два богомольці, просвітившись Орігеновим писанням, почали тлумачити й поширювати їх серед інших ченців Палестини. Душа, твердили вони, існує перед тілом, і не виключена можливість того, що гріх народжується з виникненням тіла. Застосовуючи ці думки до особи Ісуса Христа, вони твердили; що страждання Спасителя не скінчились після його воскресіння, а будуть продовжуватись аж до кінця світу. Коли до Палестини їздив лукавий Пелагій, - дорадник імператора Юстиніяна в церковних справах, - шукаючи шляхів спільної мови з монофізитами, він зустрічався там з ченцями, які жваво дискутували Орігенову філософію, і сам намагався застосувати її для вияснення питань християнської догматики.  Пелагій, повернувшись до Царгороду, привіз із собою деякі тексти з Орігенових писань і показав їх імператорові з ціллю їх дискредитувати , що вони ніби мають перед собою єретичні писання і шкідливі для життя покірної імператору Церкви, яку вони мали на той час. І що вони заслуговують на осуд. Юстиніян, не вникаючи, але завжди готовий подискутувати на теологічні теми, надихнувся злою ідеєю Пелагія і, не зволікаючи цієї справи, в довжелезному посланні до архієпископа Мини засудив всі Орігенові писання про реінкарнацію, як єретичні (542). У цьому посланні деспотичний Юстиніян обізвав Орігена сином диявола, ворогом святої віри, що сіє розбрат і поганські ідеї. У додаток до цього він скликав церковний Собор у Царгороді, на якому церковники формально засудили Орігена, як єретика (543). Імператорська влада, отже визнала Орігенову науку за небезпечну і некорисну, і поставила всіх його прихильників нарівні з монофізитами. Почались переслідування і вбивства Орігенових послідовників. Зразу ж після того, як Собор закінчився, імператор Юстиніан окремим маніфестом затвердив усі його постанови, обіцяючи переслідувати кожного, хто буде йти всупереч встановленій вірі. (Із книги Ярослава К. Туркало «Нарис історії вселенських Соборів (325-787)). Великий Царгородський Собор (553 року) Згідно з бажанням і наказом імператора Юстиніана, великий Собор почався 5-го травня 553-го року в церкві св. Софії в Царгороді під головуванням царгородського єпископа Євтихія в присутності 151 єпископа з 800 діючих єпископів на той час. З заходу було тільки вісім латинців – африканських єпископів, яких привезли на Собор проти їхньої волі. Останні, не злякавшись всемогутньої влади імператора, на собор (нечестивих) так і не з’явились. Не з’явився на собор, і був проти скликання цього собору Папа – Римський Вигілій. Більш того, папа Вибілій всяко боровся за чистоту Христової віри  заборонив архієпископа Мину, який всяко підтримував імператора і робив все, що той скаже розрушуючи Христове вчення. Юстиніан роками тримав папу Вигілія в тюрмі вимагаючи покоритись, але той стояв за Божу правду і не допускав ущемлення Христової віри, якої праг імператор. Юстиніан дав наказ воїнам убити папу Вигілія, але люди за нього вступились. Останнє засідання відбулося тільки з участю 164 єпископів, але знову без папи Вигілія, що й головуванням зайнявся сам імператор Юстиніан. На цьому засіданні, в додаток до соборного послання, виробили тексти 14 анафем-проклять: … 11. Якщо хтось не анатемствує Арія, Євномія, Македонія, Аполлінарія, Євтихія й Орігена, з нечестивими їхніми творами, і всіх інших єретиків, що їх засудила і викляла св. Вселенська і апостольська: тому хай буде анафема. P.S. коментар: Ось так імператор Юстиніан творив свої собори прикриваючись іменем св. Вселенської і Апостольської Церкви. Окрім 14-анафем не спромігся ні на що добре для Церкви Христової. Тим паче, що Арія, Македонія і інші були вже засудженні попередніми соборами. Адже Юстиніан, щоби мати Христову Церкву, як свій інструмент в керуванні народом, не тільки покремсав св. Писання, викидаючи не зручні для нього місця, а ще й диктатурою скликав так званий „5-й Вселенський собор”.

<<< 9 сторінка зміст 11 сторінка >>>    1      2      3      4      5      6      7      8      9      10      11      12      13      14      15      16      17      18      19      20      21      22      23      24      25      26      27      28      29      30      31      32      33      34      35      36      37      38      39      40      41      42      43      44      45      46      47      48      49      50      51      52      53      54      55      56      57      58      59      60      61      62      63      64      65      66      67      68      69      70      71      72      73      74      75      76      77      78      79      80      81      82      83      84      85      86      87      88      89      90      91      92      93      94      95      96      97      98      99      100      101      102      103      104