|
Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Сьогодні ми слухали про одну подію з життя Ісуса Христа (Лк., VІІІ: 41-56), коли Ісус Христос ішов зі своїми апостолами і як завжди проповідував слово Своє. До Нього підійшов один священик, який служив у синагозі, Яір, і став просити Його: "завітати до дому його. Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, і вмирала вона". Бо він чув, що Христос може зцілювати, може допомагати. Але прийшли слуги Яіра і кажуть до нього: "Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя!". І коли Ісус почув ці слова, Він не відступив, а став говорити: "Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона", - щоб не було збентеження і щоб не заважали Йому. І коли вони заходили в дім, де лежала вже мертва донька Яіра, то Ісус узяв із собою, знов-таки, своїх апостолів. Ми бачимо, що серед 12 апостолів у Нього були вибрані, яких Він брав на гору Преображення. Й от Він їх тут теж бере: Івана, Якова і Петра. Тільки оці три апостоли й батьки дівчини лишилися при молитві.
І Ісус почав молитися. Почав молитися, щоб душа, яка вийшла з тіла, але знаходилася ще біля нього і була здивована, бачачи своє тіло поряд, щоби ця душа волею Божою увійшла назад у тіло. І коли це сталося, тіло дівчинки знов ожило. І Він "звелів дать їй їсти." Батьки, зрозуміло, були вражені, але ось так Господь воскресив її, так Бог повернув її душу в тіло. Отака була воля Божа, щоби вона ще продовжила свій життєвий шлях для Слави Божої. І щоб також затверджувалося за Ісусом слово Боже, яке Він проповідував з Небес. Бо Йому постійно противилися всі священики і всі іудеї. Бо Його слово звучало якось інакше. Воно звучало в істині, а вони вже умертвили істину, вони її вже не відчували. І тому, кожного разу їм здавалося, що Він, як єретик, проповідує щось незрозуміле.
І ось тут стається знову чудо, яке затверджує авторитет Ісуса між людьми. І Він далі продовжує нести своє Слово, проповідувати і спасати людей. Тобто це відбулося не тільки зцілення цієї дівчинки, а це відбулося також те, що людям потрібно було усвідомити: "Хто є Божий, зверніть увагу, - це є Вчитель від Бога. Його слухайте, бо в Ньому Боже благовоління, в Ньому тільки є істина, пізнавши яку, людина піде рівною дорогою до Бога, до спасіння!" Бо якщо дорога викривлена, якщо має трохи інший напрямок, люди вже спасатися не можуть.
От Ісус воскресив цю дівчинку з мертвих. Так? Він благословив, щоб душа знов увійшла в тіло. Але багатьом Він говорить, що вони мертві люди. І коли один із слухачів, молодий чоловік, захотів піти за Ісусом, але сказав: "Дозволь мені, Господи, перше піти та батька свого поховати". То Ісус каже: "Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців" (Мт. 8:21-22), тобто "мертвим лиши ховати мерців, вони знають, як то робити, а сам іди за Мною і отримаєш життя вічне." Розумієте, "іди за Мною". Бо як лишишся з тими мерцями, то ти теж станеш подібний їм і не будеш знати дороги до життя вічного, не будеш чути і розуміти слово Боже, а без Цього душа твоя тоді буде мучитися, страждати, шукати знову. Як пташечка в клітці, хоче вилетіти, а вилетіти не може. Тому що коли була можливість, ти цього не зробив.
Разом з тим, пам'ятаєте, Господь говорив у Євангелії від Іоанна в 8 главі, починаючи з 37 по 47 вірш про те, що "ваш батько диявол… ви не від Бога", тобто: "ви не є Божі, ви є демонічні". Пам'ятаєте, так? Він тут називає демонічними душі, які не спасаються і навряд чи спасуться, бо вони є мертвими. Розумієте? Хоч вони в рясах, хоч вони служать традиції, хоч вони тримають цілі Церкви, хоч вони тримають народ ніби у покорі, але у покорі собі, а не Богові. І тут він їм каже: "лиши мертвим ховати мерців, вони знають, як то робити, а сам іди за Мною, отримаєш життя вічне". Тому "багато покликаних, та вибраних мало" (Мт., ХХІІ: 14).
Бо ще одного Ісус покликав (Мт., ХІХ: 20-22), а той не захотів іти за ним і каже: "Як же ж, батько мій працював над тим добром, я працював, там стільки всього, як я лишу те добро?" Так? А Ісус йому дуже легко підказав: "піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі", тобто "візьми продай, роздай людям і не будеш більше мати головного болю, не будеш журитися тепер, що з тим робити. Люди знайдуть тому застосування". "Потому приходь та й іди вслід за Мною." Але життя вічне цей юнак міняє на те тимчасове, рогате, що бекає, мекає, хрюкає, що камінчиками золотими лежить у його скрині, або те каміння, з якого складений його будинок. Він міняє оте тимчасове - оце ніщо! - на вічне. Так?
От піде, скажімо, злива якась велика, потопи. Йому то допоможе? Ні! І він загине, і він буде мертвим. Чи потопи, чи землетрус, чи вулкан, чи яка бомба впаде, як ми вже знаємо, що б не сталося, йому нічого не допоможе. Навіщо в'язатися до кусочка тої землі, до того матеріального, якщо твоя душа прийшла шукати життя вічне, тобто пізнати істину і піти за нею. Він же відказується.
І багато з нас поступили б так само. Розумієте, поступили б так само.
То чи готові ви почати думати над тим, щоб своє життя присвятити зараз Отцю Небесному, який потребує своїх слуг тут, в Україні, потребує своєї правдивої Церкви? Щоби навколо вас були Ангели, щоб ви відчували їх. Вони не зразу даються, вони поступово благословляються, відповідно до вашого духовного возростання.
Бо "хто хоче спасти свою душу, - каже Бог, - той погубить її" (Мт., ХVІ: 25), тобто "хто життя своє хоче ради себе спасти, той його втратить." Правда? Бо то егоїзм. А егоїзм вже руйнує людину, навіть здоров'я її стає поганим. Так? І нервові захворювання, і діабет. Чи життя своє готовий віддати Богу, тобто Правді, служінню Істині? Не якомусь містичному Богу віддамо життя. Його бачимо? Не бачимо. А Він ось у Доброті, в Любові, навіть у цьому теплі, яке зараз сходить на вас, у цій благодаті, яка зараз лікує ваші душі.
За тиждень ви вимучилися, вистраждали, знервувалися, нагрішилися і думаєте: "Ой, які ми, Боже мій, невже нас Бог простить, невже Він нас ще любить?" А сюди приходите, знову освячуєтесь, заліковуєтесь, Ангели вас очищають і святим маслом - зцілюючою благодаттю заліковують ваші рани. Так? Омивають вас ісопом невидимо, і ви йдете знов святі, аж підстрибуєте, поки знов в баюри якісь не повскакуєте. Так? Потім, як поросята, там позаляпуєтесь, чи в злобі, чи в агресії, чи в ревності, чи ще в якихось гріхах. Тому станьте одним чоловіком, а не двома, не двоїтеся. Будьте одним, добрим, позитивним, тобто Ангелом Божим. Поборіть цього чорного ангела біля себе, а для цього постійно контролюйте думки і просіть: "Боже, очисти мене від поганої думки".
Слідуймо за Богом, бо всі розумні люди слідували за Ним. І сьогодні Церква прославляє їх як особливо святих. Не треба їм кланятися більше, як вони того заслуговують. Вони були просто гарні, добрі, люблячі Бога люди, які прийшли з Небес для того, щоби вернутися туди більш досконалими. Все! Ми їх любимо, ми просимо, щоб вони молили Бога за нас, бо їхні душі на Небесах.
Бог нас звідти теж чує. Так? Якщо ми просимо: "Помолись за мене, дитино, помолись за мене." І її Бог чує. То тим більше їх чує на Небесах. Розумієте? Чому б нам їх не попросити, бо, як говорять протестанти, не треба до них молитися. А ми до них не молимось, ми їх просимо. А прохання - це є молитва. Ми їх просимо: помоліться за нас, якщо вас Бог чує. Ми ж маємо багато родичів на Небесах, тобто корінь багатьох з нас на Небесах, вони теж вимолюють нас, благословляють нас.
І якщо ми своє життя віддаємо Господу, ми просто знімаємо прокляття з роду свого, ми виходимо, як кажуть, з карми (хоч так не говориться в православній Церкві), виходимо з покарання родового. І благословляємося, бо ми вже починаємо кожного дня робити добро в ім'я Бога. Для чого нам ще страждання нести, покарання і тому подібне, розумієте? Тобто ми, навпаки, знаходимо, а не втрачаємо, коли ми життя своє віддаємо Богу. Розумієте це чи ні? Ми знаходимо Його. Бо нам тяжко, а Він нас втішить. У нас ніби нічого немає, так? А нам ніби нічого й не треба. Хоч, зрозуміло, потрібно працювати, розбудовуватися, але благодать така Божа, що ми себе дуже добре почуваємо.
Нас нічого не роз'їдає, ми в спокої, ми в благодаті, бо Бог з нами.
Його гнали і нас повинні гнати, Його переслідували і нас повинні переслідувати, але ми повинні боротися за Правду. Працювати як в собі, так і біля себе, щоби могти якось допомогти цій бідній державі піднятися з колін духовного рабства - піднятися до Бога, до світла Божого. Бог протягнув свою руку, а нам треба спробувати протягнути не тільки свою руку, а й допомогти іншим зрозуміти: дивись, я протягнув свою руку до Бога, тому в тяжкій ситуації я завжди спокійний, витривалий і сильний.
Нехай вас Бог благословляє, охороняє, укріпляє і спасає.
Слава Ісусу Христу!
|
|
Апостол (Еф., ІІ:4-10):
2
4 Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов,
що нею Він нас
полюбив,
5 і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із
Христом, спасені ви благодаттю,
6 і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на
небесних місцях у Христі
Ісусі,
7 щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті
Своєї в добрості
до нас у Христі Ісусі.
8 Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то
дар Божий,
9 не від діл, щоб ніхто не хвалився.
10 Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла,
які Бог наперед
приготував, щоб ми в них перебували.
Євангеліє (Лк., VIII:41-56):
8
41 Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я, що був старшим синагоги.
Він припав до
Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його.
42 Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, і
вмирала вона. А коли
Він ішов, народ тиснув Його.
43 А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу
була, що ніхто
вздоровити не міг її,
44 підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, і хвилі
тієї спинилася
їй кровотеча!
45 А Ісус запитав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж
відмовлялися всі, то Петро
відказав: Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне.
46 Ісус же промовив: Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув
силу, що вийшла з
Мене...
47 А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись,
підійшла та й упала
перед Ним, і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як
хвилі тієї одужала.
48 Він же промовив до неї: Дочко, твоя віра спасла тебе; іди
з миром собі!
49 Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини синагоги
один та й
говорить: Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя!
50 Ісус же, почувши, йому відповів: Не лякайсь, тільки віруй,
і буде спасена
вона.
51 Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти,
крім Петра, та
Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері.
52 А всі плакали та голосили за нею... Він же промовив: Не
плачте, не вмерла
вона, але спить!
53 І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона.
54 А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: Дівчатко,
вставай!
55 І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила... І звелів
дать їй їсти.
56 І здивувались батьки її. А Він наказав їм нікому не
розповідати, що
сталось.
|
