|
Во імя Отця, Сина і Святого Духа. Амінь.
Зі святом Вас, дорогі браття і сестри!
Сьогодні є свято Покрови Пресвятої Богородиці. Це дуже цікаве свято, яке практично святкує тільки Українська Православна Церква, ну й Московська Православна Церква. Але більше воно утвердилося в нашій староруській православній Церкві.
Як це свято з'явилося?
Колись, у давнину, з України був забраний у рабство Андрій. Він був досить дотепний, духовний. І господар, який купив його в Греції і сам був греком, побачив, що раб розумний. І вирішив вивчити його на лікаря, тому що кожному господарю потрібен свій лікар при господі. І тому віддав його в науку. І той став дуже добрим лікарем, за що всі любили і шанували Андрія, почесті і славу воздавали.
Але Андрій був і духовний. І тому він думав, чи не занадто його хвалять, славлять. Бо Господь казав: "Горе вам, тепер ситим … горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати. Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні!" (Лк., VІ: 25,26). Тобто "Горе вам, коли вас зараз славлять, бо потім вам перед Богом буде погано, тому що свою славу отримаєте тут на землі. На Небесах її вже не отримаєте". Він довго роздумував над цими питаннями: чи все добре він робить. Хоч і старається бути добрим християнином, але його дуже багато славлять, його люблять. І господар дуже його шанував і душі в ньому не чаяв, бо він був цінною людиною, цінним лікарем, спеціалістом, і був дуже розумний.
Й от Андрій засумнівався в тому, чи це добре. Він читає, що "Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять, як зле, ім'я ваше …". І то сказав сам Спаситель - Ісус. А його не гонять, про нього поганої слави не розпускають. І каже Господь: "Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах" (Лк., VІ: 22,23). А в нього репутація бездоганна. І, зрозуміло, що в нього багато було сумнівів у тому, чи він правильно живе, чи він не бере славу роду людського і грішного, якого Бог посоромиться, коли прийде у славі судити живих і мертвих. Виходить, що він нібито відмовляється від слави Божої.
І тут в цих сумнівах йому приснився такий сон. Нібито Ангели спускаються з висот, з Царства Небесного, і в кожного в руках вінець, оздоблений дорогоцінним камінням. Красиві такі вінці. І він питає цих Ангелів: "Чи можна мені мати ці вінці?" Ангели ж відповідають: "Та можеш ти мати всі три вінці". "А що це за вінці?" Вони йому стали розповідати: "Якщо будеш служити Богу - це в терпінні вінець, це - вінець у гонінні". Й Андрій сказав: "Я хочу мати ці вінці, але я боюсь диявола". Ангели йому кажуть: "Не бійся його, він дуже повільно рухається. Якщо ти будеш спасатися швидко, він тебе не наздожене. Він не встигне так швидко налаштувати проти тебе людей, щоб зломили тебе в твоїй вірі. Ти будеш швидше за них рости духом".
Й Андрій наважився на цей подвиг. Коли він вранці пробудився, знаєте, що він зробив? Він утнув таку річ: прийшов до криниці, зняв із себе верхній одяг і порубав його на куски перед усіма. А одяг був дуже дорогий. Він же порубав його перед усіма людьми, які вранці йшли набрати води. І люди подумали, що Андрій одержимий духом зла. Що це з ним сталося? Хороша нормальна людина була, а тут одяг перед усіма шматує.
І зразу ця вістка розійшлася по місту, дійшла до хазяїна. Хазяїн засумував. І вирішили Андрію допомогти. Вони його зв'язали і поклали в церкві, щоб він лежав там три доби, бо біс не може у храмі довго втриматися в людині. Він повинен її лишити, якщо недавно ввійшов, це - не для нього вмістилище. І всі молилися за нещасного. Молилися за нього кожен день, так що Андрій аж сумніватися став, чи він правильно робить: "Що ж це я роблю, Господи? Чи угодна Тобі ця справа?" І знову йому в молитвах, десь у сонному видінні чи як, але являється апостол Іван, якого Господь любив. І каже йому: "Богу угодний твій подвиг служіння, щоб ти був гонимий, щоб проти тебе брехали, всяке говорили, щоб тебе не приймали, щоб тебе не любили." Богу дуже угодний подвиг юродства, як називають його на Русі. Але справжнього духовного юродства, тобто, ніби з виду божевільний, а всередині повний мудрості. "І ти будеш звільнений, - каже до нього, - наступного ранку." І, коли настав ранок, його дійсно розв'язали і відпустили. "Нехай ходить," - казали. Тобто Бог дав їм таку думку, щоб його відпустили.
І Андрій став ходити по місту побиратися. Він мав на собі страшний одяг, лахміття. І всі його гнали від себе, їм було неприємно на нього дивитися. Вони пригадували, який він був розумний, а став божевільний. І дехто з жалю давав йому хліба. Він з'їдав, скільки йому потрібно, а лишки віддавав людям. Але щоб вони не здогадалися, що він розумний і зробив це при своєму розумі, то він брав цей хліб і кидав ним у людей. А вони говорили: "От дурний, хлібом кидається". Підбирали і з'їдали цей хліб.
Йому ще давали гроші - копійки. Думали, що, може, він собі щось купить, одягнеться. Він же тими копійками теж кидався в людей, ніби він на них злився. І вони говорили: "От дурень". Збирали ці гроші і використовували їх. І таким чином вони йому славу не воздавали, бо не знали, що він робить це свідомо, віддаючи їм ті гроші. І він далі так ходив.
Люди в дійсності так влаштовані: от дав - нехай про це всі знають, ось зробив добро - нехай усі про це знають, нехай славлять мене, нехай на руках носять. Тому слави не отримаєш на Небесах, бо своє вже отримав. І Андрій тут був прикладом, яким потрібно в дійсності бути.
А був такий холод у Греції, що дерева промерзали і навіть падали від того морозу. Тобто від коренів до верхівки дерева настільки перемерзали, що вони ставали ламкими і падали. І тут Андрій з цього холоду став шукати, де б погрітися. І він пішов у притулок для бідних. А бідні кажуть: "Іди від нас, собако, ти такий страшний, воняєш, іди від нас". І він сумний пішов від них. Зрозуміло, сумний, він і плакав, і замерзав. І тоді він заліз у будку до собаки. Але й собака не витримав від нього цього запаху, встав і пішов геть на мороз, щоб тільки не бути з ним. Андрій почав плакати і казати: "От який я грішний, що навіть собака не хоче біля мене лежати". Він став відчувати, що вже замерзає. І він став молитися: "Господи, прийми мою душу, я вже прийду до тебе, вже моя місія на Землі закінчена".
Коли Андрій так молився, то відчув раптом тепло. Він відкрив очі і побачив архангела Гавриїла, який гілочкою Небесною, з якою він приходив до Богородиці (як передання каже, це теж передання), торкнувся його тіла і сказав: "Прийми оживлення тіла". Андрій тут же відчув тепло, гарне тепло. І потім Архангел каже: "Іди за мною". І він пішов за ним. І тут він розповідає, що він бачив. Так саме, як апостол Павло казав, що " Я знаю чоловіка … чи в тілі, не знаю, чи без тіла … був узятий до третього неба" (2 до Кор., ХІІ: 2). Слухайте, що говорить Андрій:
- Був я піднятий на перше Небо. І на першому Небі стояв Хрест Господній зі світла, різнокольоровий і сяючий, і від Нього надзвичайна благодать ішла. І коли я прийшов, то Ангел підійшов перший, поклонився Хресту, поцілував Його і потім благословив рукою мені йти. Я підійшов теж, приклався до Хреста і відчував таку благодать, таку радість, як ніколи в житті. І не хотів від цього Хреста відходити. Але Ангел сказав: "Нам пора". І я зайшов за Ангелом по тверді Небесній (по Небесах ходив, як по тверді) у стовп вогняний. І коли я зайшов у стовп вогняний, Ангел мені сказав: "Не бійся, Він тебе не спалить, це - Дух Святий". І ми піднялися на другі Небеса. Коли ми прийшли на другі Небеса в Царстві Небеснім, я побачив там багато святих душ, їхнє житло, і вони всі були наповнені спокоєм, радістю, любов'ю. Вони підходили до мене і лобизали мене. Тобто підходили, обнімали і цілували мене, вітали мене, що я прийшов у Царство Небесне. Була велика радість, краса, яку не можна описати на землі - чи то фонтанчики, чи то зелень, чи то як. Можете описувати як завгодно, фантазувати безмежно, але все одно не зможете зрозуміти, яка там краса. Після цього Ангел каже: "Нам пора". І знов ми зайшли у Вогняний Стовп і піднялись аж на треті Небеса. А на Третіх Небесах стояли два Херувими і була така штора, завіса. І Херувими своїми вогняними руками відкрили цю завісу. І переді мною на престолі сидів Сам Ісус Христос. Люблячими очима Він дивився на мене і сказав мені три слова (які нікому потім Андрій не міг сказати). А потім сказав: "Твоя місія - іти знову на Землю і нести служіння, на яке ти покликаний". А я став Його просити: "Господи, а чи можу я Матінку Божу побачити, так як бачив усіх Святих і Тебе?" А Ісус тоді сказав: "Мати Божа на Землі працює, допомагає людям, там ти її і побачиш". І ми швидко з Ангелом опустилися на Землю. Я проснувся, відчув своє тіло, яке лежало на морозі десять діб, і могло перетворитися в бурульку. Але пробудився абсолютно здоровий, повний сил.
І далі Андрій ходив і юродствував. Й одного разу він молився в храмі Влахерської Божої Матері. А в той час на греків напали сарацини - вороги греків, які хотіли знищити їхні храми, зруйнувавши їх. Вони постійно їх діставали. І люди дуже сильно молилися, зачинившись у храмі, де лежав омофор Пресвятої Богородиці. Вони молилися і просили Бога допомогти їм. Вони також зверталися до Матінки Божої, щоб Матінка Божа молила Бога за них.
У цей час Андрій вже мав учня, теж юродивого. І теж дуже духовного. І вони разом побачили, як з притвору до храму йдуть Богородиця, апостол Іван, Іоан Хреститель і ще інші апостоли. Вони зайшли в храм і пройшли до Престолу Божого. Спочатку вони стали на коліна, молилися. Тобто Матінка Божа й апостоли молилися до Бога за грецький народ, щоб Господь простив їхні гріхи і відігнав від них те зло, тих сарацинів, тих ворогів, які на них напали. Справедливо напали на них, але вони вимолuли в Бога захист. І тоді Матінка Божа піднялася, взяла омофор зі своєї голови і розпростерла над усіма людьми. І Андрій каже: "Епіфанію, чи ти бачиш те, що я бачу?" Епіфаній каже: "Бачу, святий отче, і ужасаюся," - тобто дивуюся цій картині, яку бачу.
І сарацини тоді відступили, і греки були звільнені від ворогів своїх.
Андрій був із наших земель, українських, і так це передання прийшло до нас - до України. Й Українська Церква взяла собі це свято на озброєння. І ми завжди його святкуємо.
Якщо, скажімо, в Сполучених Штатах є 100 православних парафій, то з них 47 - на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Тобто це престольне свято для половини громад в Сполучених Штатах. Так же і в Канаді, практично. Тобто кожен християнин в світі шукає захисту в Богородиці, Покрови Пресвятої Богородиці.
Ми знаємо, що козаки теж дуже поклонялися цьому святу. Вони вірили, що Богородиця своїм покровом охороняє їх. Тому козацтво особливо святкувало цей день, це свято, радіючи, що їх Богородиця захищає. Сьогодні також козаки слідують старим традиціям і з потрібною повагою відносяться до цього свята. Дасть Бог, сучасне козацтво очиститься і прийде розуміння, коли правдива церква вступить у свою силу. А вона вступить.
І ми з вами теж звертаємося до Пресвятої Матінки Божої: "Матінко Божа, ти чуєш нас, ти зараз є з нами, охороняй нас святим Твоїм омофором від всякого зла. Охорони нашу Україну від того лиха, яке рухається на світ за гріхи світу цього. Допоможи Церкві Сина Твого Бога нашого Ісуса Христа піднятися з колін, піднятися на тверді ноги і набрати сили, щоб служити спасінню людства, яке живе в Україні, людства, яке живе поза межами України, людству на всій земній кулі".
Нехай Бог і Матінка Божа теж охороняють Вас святим омофором. Якщо ви йдете кудись, чи якісь справи у вас, не зайве звернутися: "Матінко Божа, охорони мене святим своїм омофором, бо я щось дуже переживаю, щось дуже боюсь, дай мені Твого невидимого захисту від ворогів світу цього чи від зла світу цього". Як би там не було, але якщо ви це щиро зробите, наклавши на себе хресне знамення (хоча б подумки, коли ви вже серед людей), то Матінка Божа буде допомагати Вам.
Так що вітаю вас усіх з святом Покрови Пресвятої Богородиці. Ми з вами з пошаною ставимося до Матінки Божої, яка народила Господа нашого Ісуса Христа. Бо вона живе на Землі, вона має велику любов до нас землян і велику силу допомагати нам.
Слава Ісусу Христу!
|
